1

(кіноповість)

Ця оселя із розряду «холостяцький барліг». Про те, шо тут колись існувала жінка свідчив лише календар на стіні із зображенням квітів, середньо-статичний чоловік такий не купив би. І з моменту коли цим календарем користувалися, можна зробити висновок, що жінка в останнє тут була три роки тому. На році «щура» і на місяці грудні зупинений рух календаря, вона була тут три роки тому. Ще деякий затхлий запах, який буває коли три роки не мити підлогу і не витирати пил.

Деякі речі в кімнаті вказували на життєву апатію господаря, а не на холостяцьку недолугість. На рівні очей у квартирі усе мінімізоване, нічого зайвого окрім книжок, стосів журналів. Із меблів лише шафка, журнальний столик, шифоньєр, стіл на якому плазмовий телевізор. Варто ж задерти голову, щоби вийти із зони контролю звичайного огляду на рівні очей, можна побачити, що всі кутки заліплені трирічним павутинням. На шифоньєрі якісь картонні коробки, які були поставленні туди приблизно в той час, коли перший павук-поселенець почав плести у кутку тенета.

Посеред кімнати на старих просиджених кріслах сиділо двоє чоловіків, яким на вигляд дещо під сорок. Один господар помешкання – Гера, за документами Гарасим Непийпиво, це худорлявий, зі стомленим, від постійних життєвих невдач обличчям, мужчина. Другий – Семен, сімейний чоловік який свою жінку вважає втіленням Люципера на землі, хоча насправді неспроможний без неї і двох днів проіснувати, це з’ясувалося коли дружина на три дні поїхала в село до матері, так вже на другий день Семен замучив її безглуздими дзвінками де озвучував питання – «де мило щоби умитися?», «де чай?», «де туалетний папір?», «де мої чисті футболки?». Поза очі він називав її Зоя, хоча у неї інше ім’я, а ЗОЯ це абревіатура, яка розшифровується «Змія Особливої Ядовитості».

На перший погляд обидва доволі різні, Гера трохи вищий середнього зросту, як уже сказано, худорлявий, шляхетної зовнішності, схожий на потомка давніх литовських родів, із продовгуватим обличчям, такі анфаси колись вподобали іконописці, щоби широко поставленні блакитні очі і хвилясті світлі волосся. Семен – більше двох метрів на зріст, має тюркські риси, трохи косоокий і незважаючи на загрозливий вигляд, насправді Семен добряк, яких ще пошукати і дуже боїться своєї згаданої дружини, мініатюрної півтораметрової крикливої жіночки.

На даний момент обидва дивилися телевізор програму Histori. Йшлося про пошук скарбів на острові Оук.

Обоє мучилися від похмілля і в обох не було грошей для усунення цієї проблеми. Гера жив на випадкові заробітки, що тягнулися ще з тих часів, коли був повноцінним журналістом. Він і зараз пристойно писав, тому бувші колеги давали підробіток – порерайтити рекламні статті, або відредагувати свої. І, як усі, кому не вдалося стати більш-менш пристойним письменником, досі мріяв, що незабаром напише великий твір, той самий, який його увіковічить і підживлятиме матеріально. Для цього навіть на столику лежав чистий записничок та загострений олівець. Щодня заспокоював свою совість, що схема твору вже у голові і чітко вимальовані деякі епізоди. Тільки ось біда, ніяк не сідалося і не писалося. Щось виходило коли приймав допінг у вигляді стакана вина, або ста грамів горілки, точніше сказати – думав що виходило. У хмільному стані починав щось писати на чернетку, однак в систему подібний метод творчості ніяк не переходив, бо вранці виявлялося, що написав казна-що, потім «правка» здоров’я, знову кілька рядків, і за кілька днів «писанини» запой, а потім «відходняки» під час яких і думати про майбутній шедевр не хочеться. Семен не жив подібними ілюзіями, він плив за течією життя, тримався свого місця у міській архітектурній конторі, де особливо на нього не насідали, разів двічі-тричі на тиждень узгоджував якісь креслення. А загалом його тримали завдяки серйозним зв’язкам дружини. На відміну від Гери він у житті почувався більш-менш впевнено, хоча грошей від роботи не мав, зарплатню начальник перераховував дружині, а потім Семену з великими труднощами вдавалося вициганити у жінки сотню-другу, а третю вкрасти.

І ось тепер, як вже було сказано, обох мучила абстиненція.

- Може що продати? – ніби про себе мовив Гера, озирнувши кімнату.

- Та що у вас продаси? – відгукнувся Семен, що значило Гера таки висловився уголос.

- Хтозна, - зітхнув Гера, ще раз озирнувшись і його увага зосередилася на картонних ящиках, що стояли на шифоньєрі.

Продати таки дійсно нічого, тим більше обидва не мали досвіду як можна щось реалізувати із непотребу, бачили за подібний дійством дворового алкоголіка Куцого, який бувало чіплявся до кожного, намагаючись «провалити» то старі ваги, то термометр, то м’ясорубку. І що дивно, йому вдавалося таким чином заробити на випивку.

• Хіба, Гарасиме Святославовичу, піти під церквою постояти, ось там вдасться назбирати на сякий-такий портвейнчик, а того й більше. Я колись за одним штрихом під аптекою спостерігав, на колінах стояв із пластиковим стаканчиком, а я неподалік морозиво лизькав, так він хвилин за сорок десь сотню назбирав.
• Я з вас офігіваю, Семене Васильовичу, хіба не знаєте, що подібні пригоди череваті травмами і це зроблять ті самі штрихи з-під аптеки. І навіть ваш загрозливий зріст не стане на перешкоді. Поталанить якщо просто ножиком штрикнуть, у вас достойний шар сала, навіть лезо з долоню не дістане до життєво-важливих органів.
• Поясніть, - Семен наморщив лоба.
• Щось ви підгальмовуєте, Семене Васильовичу. У того індивіда, що бачили біля аптеки, час регламентований, він за нього платить. Відстоїть свій час, на заміну підходить інший жебрак. А ви кажете, піду постою біля церкви. Це все рівно, що прийдете на базар і займете чийсь торгівельний намет під власну торгівлю. Що буде з вами?
• Проженуть, - невпевнено відповів Семен.
• Це таки знов у кращому випадку. За фактом ви влізли у чужий фінансовий інтерес. Щоб стати під церквою, то треба пройти тривалий шлях жебрацької ініціації і отримати благословення на старцювання від самого владики, інакше вас просто підріжуть, це все ж таки церква, а не базар, там люди суворі, без церемоній, ножа в пузо і квит.
• А звідки вам такі деталі відомі? І до чого тут владика?
• Ви ж знаєте, я людина темна, журналіст, іноді деякі дослідження і висновки через пресу проштовхував. А владика тут ось при чому, усі церковні жебраки платять темний податок у кишеню владиці, - Гера заплющив очі, замислився. – Може по пляшках виступимо?
• Варіант, але… - Семен заклацав пальцями. – Нам би легше знайти де вагон розвантажити, тобто разовий підробіток, пам’ятаю по молодості щоби на ящик пива нашкрябати ходили на залізницю де за годину розвантажували вагони, за цю годину місячну стипендію заробляли. Порожні пляшки то така штука, що трапляється на очі лише тоді, коли вони і в хер не впираються, зараз підемо – жодної не знайдемо.
• Треба мій балкон проінспектувати, ми туди протягом півроку склад із пляшок зробили, треба перебрати і вибрати потрібні, може на щось і нашкребемо. А на вагон, ви вже вибачте, ні у мене ні у вас уже здоров’я і натхнення не те.