Фабіан прокинувся від звуків голосів Вінсента і Сільвії, дочки Джованні Бруно, що саме занесла їм сніданок, після чого вийшла з кімнати.
- Я, звичайно, розумію, що зараз нам необхідно відпочивати набагато менше ніж до того, як ми стали інквізиторами, але могли б не шуміти сильно, я лише три години спав.
- Ну, не бурчи. Між іншим, вона запропонувала особисто провести нам екскурсію окраїн Рейнсвальду.
- Маю надію, ти не забув, що нам говорив Соломон? - нагадав монах.
- Ні, але вона доволі ввічлива жінка і в мене відчуття, що вона хоче щось розповісти.
- Добре, роби як знаєш, тільки сьогодні ми маємо триматися разом, ніхто не має помітити, як я відлучуся на деякий час.
- А що ти хочеш зробити?
- Покажеш те місце, де ти бачив постать в хащах.
- Добре, - відповів коваль і взявся за сніданок.
---
За півгодини в двері знову постукали і на порозі стояв уже сам намісник Рейнсвальду.
- Перепрошую, що турбую так рано, але хотів би представити вас жителям до того часу, поки всі не розійшлися по полях.
- Ми якраз хотіли виходити, - відповів йому Ферран.
---
Досить неочікувано, після майже тижня злив, надворі стояла сонячна весняна погода.
Джованні відрекомендував інквізиторів юрбі, після чого повів гостей вздовж самого поселення, описуючи все навколо.
Ферми з худобою і свиньми, ковальські цехи і невелика пекарня - всюди вже починала кипіти робота.
Вінсент схопив малого хлопчиська з перемотаними зап’ястями рук, що саме перебігав дорогу. Вказуючи на його руки, Ферран запитав Бруно:
- А потвора і дітей кусає?
- Всіх. Вона нікого не жаліє.
- Ясно, вчора вона також навідувалася?
- Можливо, в більшості вже стільки порізів на руках, що ми вже потроху змирилися і перестали звертати на це увагу.
Монах уважно оглянув руки хлопчиська, після чого його відпустили.
Далі вийшли за межі поселення і пройшлися вздовж полів та озера, що було недалеко звідти.
На березі вони зустріли пару жінок, що прали одяг, а, заодно, одна з них купала немовля.
Здавалося жахливим, але і в малюка на руці були досить свіжі сліди від порізів.
Повернувшись назад, Бруно чемно відкланявся і пішов у своїх справах, надаючи інквізиторам можливість працювати уже самостійно.
- Бачив, у них всіх порізи на лівій руці, - розпочав Фабіан.
- Ага. Досить глибокі. Дивно, нам сказали, що тварюка приходить раз-два на тиждень, а руки у всіх такі, ніби вона кожен день тут орудує.
- А знак на правих руках помітив?
- Татуювання? напевно, це якісь руни або оберіг.
- Навіть у немовляти було, - додав монах і став старанно перемальовувати знак з пам’яті на шматок пергаменту, - потрібно буде пошукати інформацію в книгах.
- Соломон дав ще якісь матеріали?
- В нього завжди знайдеться, що почитати, було б бажання. Коли має підійти Сільвія?
- Після обіду.
- Добре, вийдемо за місто і я відлучуся. Зачекаєте на мене, щоб ми повернулися разом.
- Згода, тільки ти там не захоплюйся в пошуках, в будь-якому випадку я буду напоготові, - додав Ферран.
- Засвітла нам мало що може загрожувати, - відповів Еспозіто.
---
Непомітно для Сільвії, Вінсент вказав рукою Фабіану напрямок, після чого той зник у хащах, а коваль з дочкою Бруно попрямували до озера.
- Мені здалося, ви хотіли розповісти нам щось минулого разу? - досить прямо запитав коваль.
- Знаєте, коли ви сказали мені чи не пропадав хтось, я згадала про свого брата Марко, який зник на полюванні.
- І давно це трапилося?
- Десять років тому. Коли померла наша з ним матір, батько вирішив продати все і переїхати сюди, викупивши тутешні землі. Згодом, він зустрів тут свою теперішню жінку і в них народився син Норман. Не зрозумійте мене неправильно, Луїза мені як рідна мати і вона багато в чому допомогла нам, щоб мій батько закріпився тут на посаді намісника, але Джованні змінився після зустрічі з нею.
- Що саме ви маєте на увазі?
- Він став приділяти менше уваги нам з Марко і проводив весь час з малим Норманом і нашою мачухою.
- Ви ж уже не були маленькими дітьми…
- Справа не в тому. Я знаю, вона постійно “їла” його розмовами про наслідника. Що її Норману нічого не дістанеться і, якби не вона, з нами навіть говорити ніхто б тут не став.
- І що було далі?
- Далі одного дня він взяв мого брата із собою на полювання і на них, з його слів, напав ведмідь. Хижака вдалося вбити, але Марко пропав. Ми два тижні безуспішно шукали його в лісі, але так і не знайшли.