Десятий розділ

   Наступний тиждень пройшов у постійному патрулюванні і пошуку слідів вампірського лігва, проте Вальзеул більше не проявляв активності. 

   На загальному зібранні було вирішено не переносити Хід на тиждень, а тому велика колона лицарів, в якій були і Фабіан з Вінсентом, відправилася до Ватикану.

   Дорога виявилася досить спокійною і позбавленою небезпек, оскільки мало хто б наважився напасти на колону воїнів, переважною більшістю яких були інквізитори.

   Прибувши на місце, монах з ковалем були приємно здивовані глобальністю даного процесу: з усіх куточків імперії сходилися групи мандрівників з учасниками, що хотіли вступити в ряди інквізиції.

   Цього року всім завідували Артуро Моретті - почесний лицар ордену, Гедеон - один з найбільш досвідчених інквізиторів та його напарник - екзорцист Соломон.

   Уже за перші пару днів було “відсіяно” більше половини конкурсантів, що ще досі прибували звідусіль.

   Воїнською підготовкою і випробуванням майбутніх лицарів займався більше Гедеон, в свою чергу, Соломон підбирав кандидатів на екзорцистів, стараючись всесторонньо оцінити інтелектуальний потенціал та наявні здібності до такого роду професії.

   Серед усього загалу найбільше виділялася пара, яку прислав під своїм наставництвом сам кардинал, що ніколи не цурався підкреслити їх переваги над іншими.

   До кінця тижня було сформовано шістнадцять пар, що мали прийняти участь у фінальних випробуваннях. 

   Протягом всього часу, що їм передував, Вінсент старався підтягнути рівень військової підготовки Фабіана, оскільки останні сутички проводилися у вигляді поєдинків на дерев’яних мечах, що мали за собою мету відібрати не тільки розумних, а й, що більш важливо, спритних і здатних до боїв претендентів, так як подальша діяльність напряму залежала від таких навиків. На цьому етапі вибувало чимало охочих, що з успіхом проходили тести Соломона, оскільки останнім і ключовим доводом у будь-якій суперечці був меч, що ніколи нікого не жалував і, попри все, зоставався основним аргументом.

   Завданням такого роду поєдинку було одночасне збиття з ніг претендентів, проте сутички часто закінчувалися тяжкими каліцтвами для учасників, так як ніхто нікого не збирався шкодувати, а переможець отримував все - контракт на службу в інквізиції, а, значить, і всі супутні привілеї: високу оплату та шановний статус у суспільстві, з перспективами наділу земельними ділянками і допомогою в розбудові власного маєтку.

   Всупереч всім старанням Вінсента, успіхи Фабіана у володінні мечем та кулачному бої були майже мінімальними, а тому було вирішено застосувати схему, відповідно до якої під час поєдинку коваль виходив наперед, а за його спиною стояв монах, що з усіх сил старався уникнути прямого протистояння із суперником. 

   Така стратегія досить непогано показувала себе, так як за перші три сутички ніхто з опонентів не зміг підібратися до Еспозіто і був швидко повалений Ферраном, що проявив себе одним із фаворитів турніру. 

   Все йшло гладко до самого фіналу в якому парі з передмість Верони мали протистояти підопічні кардинала - Мартін та Фабріс. Мартін був чоловіком худорлявої статури, верткий як вуж, з прекрасною координацією і неабиякими інтелектуальними здібностями, - далися взнаки роки навчання і доступ до Бібліотеки Ватикану, що був виданий йому за протекторатом його наставника. Фабріс - чорношкірий, дебелий чолов’яга з дещо повільними рухами, але все це компенсувала гора м’язів, якою він собою являв. Такого не те що повалити, зрушити з місця було б великою проблемою. 

   В крайньому поєдинку перед фіналом вони вийшли без щитів, підкреслюючи свою впевненість і незаперечну перевагу над противником. 

   Напередодні фіналу, Вінсент мав нехороше передчуття, проте його підбадьорював Фабіан, що, здавалося, сам вірив у їх перемогу більше ніж його войовничий партнер. 

---

   Невелика, але вщерть заповнена арена гула в передчутті безкомпромісної сутички, в той час як у внутрішньому приміщенні монах старався дещо заспокоїти коваля:

- Не переживай, я буду триматися позаду. Головне - не підпускай їх близько до мене. 

- Легко сказати. Вони доволі вправні суперники і щоб повалити хоч одного з них, мені буде потрібно чимало часу.

- Не бійся за мене, все буде добре! Я знаю! - впевненим голосом переконував Еспозіто. 

   За мить до них в кімнату зайшов Гедеон зі словами:

- На арену!

---

   Там на них уже чекали суперники, яким щось вигукнув кардинал і попрямував на трибуни, до місця, де сидів сам заступник ордену, що прибув, щоб особисто переконатися у належному відборі до лав лицарів-тамплієрів. 

   Проте поєдинок виявився недовгим: з самого початку Мартін з Фабрісом “поперли” на Вінсента, стараючись відкинути його вбік, проте той встиг відштовхнути щитом Фабріса, але Мартін, користуючись нагодою, “прошмигнув” зліва та вмить з’явився перед монахом. Фабіан навіть не встиг звести догори щита, коли нападник вправним замахом вперіщив його з усіх сил мечем по голові. Здалося, що голова Еспозіто майже розкололася навпіл, після чого він упав, як підкошений, не подаючи більше ніяких ознак життя.

   Ферран відкинув щита і відразу кинувся до монаха, що досі непорушно лежав.