Інквізиція. Книга перша.

Шостий розділ

   Ворота в’їзду до фортеці були відчинені, а верхній ярус укріпленої вежі палав вогнем. 

   Швидко схопивши дерев'яні відра, новоприбулі кинулися носити воду з рова неподалік та гасити пожежу. 

   Лише за кілька годин вдалося повністю вгамувати полум’я і привести до порядку гармидер довкола.

   Зачинивши ворота, направилися до скарбниці. 

   Сама вежа більше сходила на широкий форт та мала три яруси: верхній, середній та підземелля. Кожен з ярусів був повністю ізольований таким чином, що ніхто не міг потрапити відразу в один із них, а лише в певній послідовності: з верхнього - до нижнього. 

   Вилізши по драбинах наверх, вони проникли на найвищий поверх, після чого стали гупати у двері внизу. Через деякий час, звідти почулося:

- Хто там?

- Це ми, брати Вульф!

- А звідки я знаю, що це ви?

- Корнеліус, відчиняй! - відповів Зігмар і заревів нелюдським голосом з нотками виття так, що у Фабіана з Вінсентом аж волосся на спині стало дибки. 

- Чую, чую! Зараз!

   Почулося, як хтось з тої сторони крутить масивний замковий механізм, що посував механічні засуви, після чого металеві двері привідчинилися і перед ними показався невисокий член ордену тамплієрів. 

- Як так вийшло, що вони потрапили на верхній ярус і куди всі поділися? - поцікавився Ульріх. 

- В них був ключ!

- Та не може такого бути! - заперечив Зігмар.

- Присягаюся! - наполіг Корнеліус, - Вони спочатку проникли за межі рову і воріт, але коли ми зачинилися у вежі, то один із замкових механізмів спрацював автоматично. 

- Можливо, хтось зсередини їх впустив?

- Ні, я особисто стояв біля входу.

- І що було далі?

- Далі всі кинулися на захист, а звідти на нас ринула хвиля нечестивців. Ми встигли відправити назад до пекла з десяток полуночників, коли підоспіла їхня підмога - з ними було пару десятків вампірів з главами ковену. Далі я відступив на нижній ярус, а всі інші прийняли бій. 

- То їх всіх навернули?

- Якщо тіл не залишилося, то я думаю, що так.

- Трясця його матері, сьогодні вони будуть тут уже з новими силами. 

- Вони все-таки звільнили ув’язнену в нас Софі Клебер з її слугою.

- Напевно, це і було їх основною метою, - підмітив Ульріх.

- Думаєш, вона насправді належала до гарему Вальзеула? - запитав Зігмар.

- Не думаю, ми б раніше стикалися з наслідками “життєдіяльності” його ковену.

- Але він десь зараз мав прокинутися…

- Побачимо. Будемо надіятися, що граф ще спить. А, поки, йдемо до казарм, - скомандував Ульріх.

---

   Проходячи по середньому ярусу біля невеликих кліток-казарм для в’язнів, Ульріх швидко вихопив меча і приставив його лезо до горла Вінсента.

- Віддайте зброю і в клітку! - сухо скомандував він і, після ув’язнення коваля з монахом, зачинив гратчасті двері. 

- Ми не можемо поки бути впевнені в них, - кивнув він Корнеліусу та хутко направився з ним до скарбниці. 

---

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше