Третій розділ

  Ставши навкруги воза так, щоб ніхто не міг напасти з тилу, всі завмерли в очікуванні. 

  Через деякий час, хтось відхилив вбік гілки чагарника і до них вийшов чоловік. На велике здивування Фабіана, перед ними стояв абат Арно, що звернувся до начальника охорони:

- Віддайте нам монаха і можете йти геть, - без зайвих пояснень розпочав той.

- Для чого він вам? - втрутився в розмову Роше.

- Я - абат монастиря, а ваш гість поцупив  у нас одну дорогоцінну річ.

- Це неправда! Він дурить вас і не облишить, а мене хоче вбити в першу чергу! - заперечив Фабіан.

  Начальник охорони подивився на купця, проте той заперечливо похитав головою. 

  Поки відбувалися всі ці події на горизонті з’явилися перші промені сонця, після чого непроханий гість зі словами “Ми ще зустрінемося...” посміхнувся і зник у хащах.

---

- Далі він з нами не поїде, - категоричним тоном відрубав начальник охорони, вказуючи на монаха.

- Я вас не розумію. Я оплатив ваші послуги і зараз мені вирішувати, хто може йти з нами, - парирував Роше.

- В світлі останніх подій, попредньо оговореної суми буде недостатньо, - відповів той.

- Змінювати ціну угоди зараз недоречно та і нечесно. Тим більше, я не можу найняти тут когось іншого. До найближчої комтурії тамплієрів більше сімдесяти кілометрів…

- В кожному разі, зараз ми не будемо проїжджати в тому напрямку, а відразу попрямуємо до замку. Я не хочу об’їздити зайвих тридцять кілометрів, лише тому, що хтось побоявся місцевих розбійників чи хоче примостити свою розніжену дупу на шовкову постіль невеликої фортеці, а не на плащ на землі в лісі.

- В такому випадку, мені прийдеться повідомити гільдію купців про ваше недотримання умов угоди. 

- Пишіть хоч самому папі. У нас головний - намісник. Завдання наше просте - зібрати чим більше та чим швидше гроші і маршрут наш залежить лише від цього. А домовлялися ми лише про те, що будемо супроводжувати і охороняти вас під час проходження по нашому шляху. Так от, наш шлях не проходить через комтурію тамплієрів. Вам все зрозуміло? А одностороннє розірвання угоди, грозить втратами лише замовнику. Вирішуйте. Ми вирушаємо через десять хвилин.

  Роше розчаровано подивився на Фабіана. 

- Схоже за все, в нас немає вибору.

- Вибір є завжди. Ми не встигнемо дійти до замку засвітла, а другий раз ночувати серед лісу явно не найрозумніша ідея. Ті, що прийшли з Арно, можуть нападати лише серед ночі, значить, поки ми в безпеці. Та наступного разу нам вже так не пощастить.

- Я ж не можу кинути своє майно… І що ти тоді порадиш?

- Чим швидше вирушати до фортеці. Верона ще занадто далеко. 

  Покликавши до себе слугу, Роше запитав:

- Можливо, мені прийдеться змінити курс. Якщо хочеш залишитися з охороною, то можеш слідувати з ними до міста, де ми і зустрінемося завтра. Чи їдеш з нами?

- Покинути повний товарів віз - ідея не найрозумніша та і ще менше в мене бажання їхати з монахом. Щось не вірю я йому. Чогось він явно не договорює…

  Трохи постоявши і зваживши щось в своїй голові, купець промовив:

- Все-таки розділятися в такій ситуації не так вже й розумно. Тим паче, я, дійсно, тебе не знаю.

- Як вам завгодно, - трохи нахмурено, відповів Фабіан.

- Але не злися на нас. В якості жеста доброї волі, я дам тобі мого коня, якого ти повернеш мені по прибуттю у Верону. 

- Та він втече з ним і більше ми його не побачимо, - посміхнувся слуга.

  Проте Роше був настроєний рішуче і підвів коня, віддаючи поводи монаху, зі словами:

- Тамплієри знають хто я, а тому не гай ні хвилини і після того, як прибудеш до фортеці, їдь із їхнім загоном нам навздогін.

- Дякую! - кивнув йому Еспозіто і відразу вирушив у дорогу.

---

  Після хорошого сонячного ранку, вітер піднявся і швидко зігнав до купи темно-сині, важкі хмари. Густий, лапатий сніг безжально сік обличчя та очі, але монах не спинявся. Відпочивши за ніч, кінь чи то від страху, чи від боязні замерзнути на морозі, нісся що було сил у невідомому напрямку. 

  Тепер ідея візиту до тамплієрів вже не здавалася такою хорошою. Все засипало снігом, а орієнтування серед лісових доріг ставало дедалі важчим. 

  Проїхавши так декілька годин, монах збавив хід, щоб не загнати тварину. 

  Петляючи незвіданими дорогами, Фабіан помітив рух справа від себе - їм на зустріч нісся здоровенний бурий ведмідь!

  Кінь, побачивши в останній момент загрозу, довгим стрибком хотів зіскочити з дороги, але втрапив у неглибокий рів, розтрощивши лід і ламаючи собі передні ноги, що застрягли в багні.

  Скинувши з себе вершника, він встиг лише жалісливо заіржати перед тим, як їх настиг хижак…