Перший розділ

  Кінець зими. Італія. Монастир, десь далеко в горах. 

  Один з монахів набирає iз джерела за межами монаcтиря воду. До нього поспіхом підбігає помічник настоятеля.

- Фабіане!

- Так.

- Ти чому тут? Хіба ти не міг набрати води з центрального колодязя?

- Міг, але  минулого вечора туди потрапив щур і ми ніяк не могли дістати його звідти.  Він і заставив мене піти до джерела сюди.

- З тим потрібно щось робити, але не зараз. Абат Августин кличе тебе до себе, негайно!

  Фабіан Еспозіто провів майже все своє тридцятилітнє життя тут, в монастирі, ще від малих літ, коли його, п’ятилітнім замурзаним хлопчиськом, привели сюди. Його батьки загинули під час пожежі в їх домі, внаслідок чого він залишився не тільки сиротою, а й повністю без будь-яких засобів для існування. На протязі всіх цих двадцяти п’яти літ, настоятель заміняв йому батьків, а жителі монастиря не тільки з ввічливості чи традицій, а й по відношенню, сходили йому за братів. 

  Уже більше ніж два тижні, настоятель Августин лежав на своєму передсмертному ложі, проте ні до кого чи ні до чого не проявляв цікавості. І ось, така новина із уст його помічника.

  Кинувши відра, Фабіан побіг до знайомої келії, куди часто вечорами заходив за порадами чи слушними настановами.

  Августин, хоч і займав головну посаду, завжди старався вести дуже невибагливий спосіб життя, а свою кімнату намісника в головному корпусі віддав під одну з бібліотек. Він завжди старався, незважаючи на всі обставини, залишатися привітним і доброзичливим, проте зараз в нього був більш ніж серйозний вигляд і трохи наляканий вид.

  Фабіан присів коло нього, взявши його старечу руку в свої. 

- Ви мене кликали?

- Так. Зачини двері, щоб ніхто не підслухав… - і, зачекавши поки гість виконає наказане, продовжив, - Те, що я зараз тобі скажу, має залишитися лише між нами. Заради твоєї ж безпеки. Обіцяй мені, що з усією наполегливістю і пильністю будеш старатися все зробити…

- Так Отче…

- Все, почуте тобою зараз, може викликати багато запитань, проте час, відведений мені для перебування тут, обмежений тому постарайся максимально уважно мене вислухати…

  Він закашляв і після того, як Фабіан подав йому горнятко води, зробив пару ковтків та продовжив:

- Споконвіків, Творцем нам дарована незмінна воля - воля свобідного вибору. Проте лукавий не був би собою, якби не постарався на неї повпливати. Своє воїнство він не може перекинути з пекла, проте він знайшов спосіб заражати обраних через причастя із чаші Мертвих і люди, які причастилися з неї і прийняли його із власної волі, отримають демона, що може заражати інших напівпридньою, напівдемонською суттю. Цей демон з часом повністю підкоряє собі свідомість зараженого, після чого йому майже не реально опиратися. Цю заразу важко описати людськими словами, але суть залишається більш ніж зрозумілою - бажання крові людського тіла. Якщо демон на протязі довгого часу не буде отримувати поживу, він перетворює тіло безпорадного на мутанта, тварину, що повністю позбавлена волі. Цьому можна запобігти, але про це згодом… Чи чув ти раніше розповіді про святий Грааль?

- Співрозмовник ствердно похитав головою.

- Так от, все, що ти раніше читав про нього в нашій бібліотеці, це не більше ніж міф. Я маю розповісти тобі справжню історію. Коли вже тих демонів серед людей стало дуже багато, Господь зглянувся і послав на Землю свого сина - Христа, причастя якого ми проповідуємо. Так от, Грааль - це ніщо інше, як чаша, з якої причащався Ісус на Тайній вечері. Вона є більш ніж сакральним артефактом, так як може дати силу без впливу на свідомість демона. Спочатку Христос передав її Йосифу Арімафейському і той покинув Палестину. Проте, сили зла його переслідували і хотіли забрати чашу. Знищити Грааль неможливо, але викрасти, тим самим не даючи можливості приводити на світ нових воїнів світла, більш ніж розсудливо. Я вже тобі розповідав про Хрестові походи? Всі вони проводилися після того, як чашу викрадали і, поки, слава нашому Творцю, нам вдавалося її повернути. Останнього разу ми захопили її після падіння Монсегюру, коли катари хотіли підступно вночі винести її з-під обложеного замку Шато де Монсегюр. На даний момент, вона має знаходитися в надійному місці під постійною охороною лицарського ордену тамплієрів. Можеш мені допомогти?

- Так, звичайно…

- Відсунь вбік образ Божої Матері на стіні.

- Зараз, - монах виконав наказ, побачивши за образом невеликий сховок, де лежав згорток тканини.

- Дай мені його!

- Ось.

  Абат став бережно розгортати тканину, після чого Фабіан побачив у його руках перстень із зображенням червоного хреста.

- Візьми його і бережи, як зіницю ока! Чуєш! Ти маєш показати його Вінченцо Гвідіче у Ватикані, а потім Артуро Моретті, лицарю тамплієрів. Це пропуск, що дасть можливість причаститися з Граалю… Сховай його і нікому не віддавай, допоки не причастишся…

  Абат знову закашлявся, проте згодом, пересилив себе і продовжив:

- Я кожного року відправляв туди кандидатів з моїм благословенням, заздалегідь провівши рік в пості і молитвах, а цього року твоя черга… Я хотів зробити це пізніше, щоб хоч перечекати зиму, але, як бачиш, у Господа інші плани…