ТІЛЕСА ОБІТОВАНІ

Візит цей був неминучий, як настання ночі. Ось чому Сергій Іщенко зараз сидів напроти невисокої, аж занадто повної як на свій бальзаківський вік жінки, одягненої в строгий чорний костюм. Відома ж у підмісячному світі як інспектор податкової служби Богдана Конопелько задумливо гортала документацію фірми «Ягідка-У», але поки ні про що не розпитувала.

З зосередженого виразу її обличчя можна було припустити, що допитливість податкової служби приватне підприємство, яке до торгівлі ягодами жодного стосунку не має, привернуло не назвою, а саме своєю діяльністю. Професійна відсутність емоцій, на думку Сергія, лише підкреслювала, що його візаві цікавить така щедра на шахраїв сфера послуг, як позбавлення клієнтів надлишків ваги.

Припущення Іщенко – взагалі цілком резонне в наш час, у розрізі якого мав би виглядати більш-менш стандартним шахраєм, – Богдані Семенівні й на думку не спадало. Її думки витали у зовсім іншій сфері. Тож вона незворушно перебирала акуратно заповнені бланки й відсторонено міркувала, скільки слід злупити зі злощасного підприємця. Авжеж, не просто так, а, скажімо, е-е, на честь першої весняної перевірки!..

Судячи з паперів, справи фірми останнім часом процвітали. З цього випливало, що здерти грошей із директора – зеленого молодика років двадцяти п’яти в легковажній футболці – сам бог велів. З іншого боку, мізкувала Конопелько, у контексті останніх віянь у податковій інспекції щодо плинності кадрів, на цьому можна було й погоріти, як... скажімо, цап в окропі!.. Шукати ж нову роботу в її віці геть не хотілося.

– Усе гаразд? – Сухорлявий хазяїн офісу стрепенувся, коли податкова інспекторка відсунула папери, і додав із мізерною ноткою непевності: – Сподіваюся?..

 Конопелько її вловила, бо звикла до цього, і зітхнула. Затим здійняла очі на Іщенка, якого як жінка явно не цікавила, і її думки попрямували в іншому напрямку. А чому б і справді не скористатися послугами фірми за пільгово, так би мовити, інвалідними розцінками? Адже зайвих... е-е, кілограмів, скажімо, пів центнера, уже дають себе знати, провокуючи задишку, посилене серцебиття та інші вікові болячки. Та ще ці показово-співчутливі погляди Лариски з відділу кадрів, у якої, крім обважнілої дупи та відвислого пуза, усе ж таки є й діти, і чоловік!.. Що вона, урешті-решт, втрачає як жінка? А ось у випадку невідповідності реклами кінцевим результатам можна буде наїхати на фірму за повною програмою й дуже навіть законним шляхом!

Ідея спокушала меркантильністю, а також відкривала нові горизонти буття. Погляд Богдани Семенівни враз набув чіпкості нічного хижака й проникливості радіації.

Директор, помітивши в очах податкової інспекторки проблиск думки, зробив правильний висновок щодо її намірів і тямущо посміхнувся. Потім ніби ненароком кинув погляд на стіни, обвішані різними ліцензіями, свідоцтвами та іншими папірцями, покликаними продемонструвати високий рівень його професіоналізму. І лише після цього заговорив, намагаючись не видавати справжніх почуттів, позаяк і будь-який притомний бізнесмен податкових інспекторів не любив:

– Вас напевно здивувала назва фірми, – промовив Сергій заготовлене для клієнтів кліше, – проте в ній немає нічого дивного. Пробачте на слові, але розшифровується воно дуже просто. «Ягідка-У» – це скорочений варіант калькованого задля більшої зрозумілості виразу: «У сорок п’ять баба ягідка уп’ять». Не називати ж фірму «Баба-Яг», чи не так?

– Інтересні квіточки, – гмикнула  Конопелько, збита з пантелику «ягідками» і самовпевненим тоном директора. І навіть мало не розлютилася, подумавши, що в тоні, особливо – в сумнівному останньому жарті, немає ані крапельки поваги до її посади. Однак, згадавши, що злоститися резону немає, ніби неохоче поцікавилася: – І що, ваші клієнти справді скидають вагу всього за один сеанс?

– Мало того! – Іщенко самовдоволено, а тому щиро посміхнувся. – Вони скидають стільки зайвих кіло, скільки захочуть. Я навіть не буду демонструвати вам їхні фотографії до й після, позаяк усе це за нинішньої комп’ютерної графіки – дешева реклама найнижчого штибу. Я просто скажу, що ось ви, наприклад, можете залишити тут, вибачте за відвертість, мінімум половину центнера.

Така точна оцінка її фігури, та ще й умить зроблена, викликала довіру до співрозмовника. Богдана Семенівна зібралася поцікавитися, чи є у фірми книга скарг, та Іщенко не дав їй розтулити рота, продовжуючи:

– Єдина незручність, яку відчувають наші клієнти, – він посміхнувся до інспекторки, прикидаючись максимально люб’язним, – полягає в тому, що їм доводиться купувати новий одяг давно забутих розмірів.

– А ви нахаба, – скривилася про людське око  Конопелько, хоча її серце забилося частіше в передчутті таких покупок. – Мало того, що ціна на ваші послуги не всім по кишені, то ще й, знову ж, зайві витрати...

– Не треба демагогії, Богдано Семенівно. Ті, хто в наш непростий час може дозволити собі схуднути за один-єдиний сеанс, цілком здатні оновити свій гардероб. Крім того, у нас існує система знижок.

– Для постійних клієнтів? – не без єхидства запитала  Конопелько, відчуваючи, як від хвилювання починають палати вуха.

– Ні, для дітей членів профспілки, – реготнув Іщенко, але тут же, бачачи, що жарт не задався, пояснив: – Залежно від обсягу ваги, якої хочуть позбутися. Вам, наприклад, схуднення не буде коштувати практично нічого. Ну, тобто зробите добровільний внесок до фонду, як я це називаю, «Трьох товстунів» і все.

– Це ваша «дах»?