Передмова.

Жанра 18+ немає. Буде тільки студентський гумор, любовний трикутник і крапелька детектива. І ще буде багато героїв, але сподіваюсь, що книга вам сподобається. Приємного читання.

Хлопець завмер, дивлячись на небо і краплі дощу, які падали на його обличчя здавалися сльозами. В його очах читалася невимовна туга, а риси обличчя скривила гримаса болю.
Як би він хотів повернути час назад, щоб виправити скоєне, але, на жаль, це неможливо. Тепер йому прийдеться випити гірку чашу розплати за свій необачний вчинок.
Його охоплювало бажання упасти на землю і бити по ній кулаками, нестямно кричати від душевної муки, яка роздирала його зсередини.
Та на жаль, це було б даремно. Він перевів погляд на старий дуб, який ріс неподалік. В одну мить, небо пронизала яскрава блискавка, яка освітила все навколо, наче вдень і він побачив дівчину, яка сиділа під деревом і обнімала свої коліна. Вона невтішно ридала, а по її щокам текли чорні розводи від туші.
– Ну що, ти тепер задоволена? – з гіркотою крикнув хлопець. – Добилась свого?
Дівчина не промовила ні слова, тільки розплакалася ще дужче.

Годину назад.

Міла без поспіху покинула стіни бару, де в самому розпалі лунала запальна танцювальна музика. Сьогодні був її день народження і дівчину переповнювала радість від того, что все було влаштовано так, як їй хотілося. Меню було складено з урахуванням її смакових уподобань, а музичний супровід ідеально відповідав атмосфері свята. 
Однак безтурботний настрій був затьмарений одним неприємним моментом. Її подруга і коханий безслідно зникли. Ця ситуація дуже нагадувала сюжет одного фільму, котрий вона недавно дивилася.
Там розгорталися схожі події с головними героями. Та дівчина уперто відганяла від себе погані думки, не бажаючи вірити в найгірше.
Як назло, пустився проливний дощ. І як би їй не хотілося, але доведеться вирушити на пошуки зниклих.
По-перше, щоб заспокоїти бурю в душі і розвіяти гнітючі сумніви, а по-друге, яке ж свято без коханої людини і вірної подруги поруч.
Повертатися в бар за курточкою не було ні найменшого бажання, та й дощ, скоріш за все, був теплим. Через те дівчина в легкій білій сукні і босоніжках на каблучку, вирішила піти на пошуки дорогих їй людей. Але ледве вона вийшла із будівлі, як тут же опинилася під струменями зливи.
Мокра тканина тут же прилипла до тіла, але впертість змушувала її іти вперед, не зупиняючись. 
– Віка? Олег? – покликала вона в нічну пітьму. – Ви де?
Але навкруги панувала тиша і вона пішла вперед, до міського парку, сподіваючись знайти там тих, кого шукала. 
Міла відганяла думки про причини їх вибору саме цього місця. Зайшовши через головний вхід, вона обняла себе за замерзлі плечі і пішла до альтанки, де вони звично зустрічалися по вечорам.
Раптовий спалах блискавки змусив дівчину зойкнути і зупинитися. Цього короткого моменту вистачило, щоб усе усвідомити. 
Вона не вірила своїм очам, побачивши  Віку і Олега – коханого хлопця і найкращу подругу, які цілувалися. Міла 
забула навіть про зливу, не помічаючи, як сльози змішуються з дощем на її щоках.
– Як ти міг? – закричала вона. – Як ви могли? Я любила тебе, а ти була моєю найкращою подругою. 
Хлопець і дівчина злякано відскочили один від одного. Обличчя Олега було злякане, а Віка навіть і не намагалася приховати свій тріумф.
– Ненавиджу вас! – крикнула Міла і не стримуючи сліз, побігла із парку.
***
Таміла Климівна з гнівом дивилася на внука. Той стояв, опустивши голову, наче нашкодивший школяр.
– От скажи мені, – почала вона, насилу стримуючи свій крик. – як ти міг так вчинити? Людмила була для тебе чудовою партією. Культурна, вихована, із поважної сім'ї. Її батьки медики могли допомогти тобі із вступом до університету. А тепер що? – жінка нервово почала ходити по кімнаті. – Ти образив дівчину. І через твій вчинок, її батько зробить все, щоб закрити тобі дорогу в престижний заклад. Підеш тепер в який небудь Задрипанськ, в глухе забите ПТУ, де тебе ніхто не знає і не будуть розпускати плітки.
Почувся тихенький стук в двері, котрі прочинилися і в кімнату несміливо зайшла Віка. 
– Пробачте мене. – почала дівчина, плачучи. – Я не думала, що через мене буде стільки проблем. 
Таміла Климівна, не дивлячись на дівчину, показала пальцем на двері.
– Геть! І щоб я тебе більше не бачила.
– Бабусю, – вступився Олег за дівчину. – ми обоє винні. Не треба робити винною тільки Віку.
– Я сказала геть. – відрізала жінка.
Олег підійшов до дівчини і взяв її за руку.
– Ходімо, я тебе проведу.
Віка з вдячністю подивилася на хлопця і пішла з ним.
– Я знаю, що дуже винна. – звернулась вона до Олега і подивилася на нього ніжним поглядом. – Але я не можу забути те що трапилось. – вона простягнула руку, щоб торкнутися щоки хлопця.
– Помовч. – різко відповів Олег і відштовхнув її руку. – І запам'ятай. Це була помилка. Між нами нічого не може бути. 
Після того, як дівчина пішла, Олег довго дивився їй вслід. Він жалкував, про те, що трапилось, адже з дитинства мріяв стати лікарем,як і його батьки. Але ця дурна помилка, зроблена під впливом емоцій, перечеркнула всі шанси. Не дарма говорять, що всі проблеми від жінок.