Розділ 12

Повертаюся за столик і дивлюсь куди завгодно, лиш би не на Влада. Мені соромно за те, що накинулась на нього. Якщо він дійсно забув мене через травму, я не маю права сердитись. 

Марта розповідає про майбутню фотосесію, а я намагаюсь перемкнутися на робочий лад. Досить вже побиватися. Хай там як, два роки минуло, у Влада є наречена. 

До речі, про Яну. Їй явно нічим зайнятися і наші розмови її дратують. Це видно по тому, як вона фиркає кожного разу, коли я починаю щось говорити. Виходить, її дратують не розмови, а я? 

На щастя, ми таки домовляємося про місце для нової фотосесії. Коли подаю ідею провести її у художній галереї, Тім мене відразу підтримує. Це щось абсолютно нове і трохи незвичне. Фото коштовностей на фоні картин. Я вже уявляю собі це поєднання. 

– Камі, давай підвезу тебе! – говорить Тім, коли залишаємо ресторан. Марта їде першою, а Влад з Яною чомусь нікуди не поспішають. 

Я не розмовляла з Ковалем відтоді, як накинулась на нього у коридорі. Лише кількома словами перекинулися, і то по роботі, коли сиділи за столом. Зараз я теж уникаю його погляду і дочекатись не можу, коли цей вечір нарешті закінчиться. 

– Було б чудово! – відповідаю. 

– Котику, сьогодні до тебе чи до мене? – питає Яна і кладе свою руку на плече Влада. У горлі утворюється клубок, і я таки піднімаю на нього погляд. Дивно, та чоловік також розглядає мене. 

– У мене багато роботи, Яно. Я відвезу тебе і до себе поїду, – заявляє Влад, а у мене чомусь різко піднімається настрій. Зате Яна мало не вибухає від обурення. Здається, не такої відповіді вона чекала. 

Сідаю в автомобіль до Тіма і, не втримавшись, дивлюсь через вікно на те, як Влад відчиняє двері свого автомобіля для Яни. Вони їдуть, і ми також рушаємо.

– Круто Влад цю Яну попустив, – хмикає Тім. – Вона спить і бачить, коли він зробить їй пропозицію, але не буде цього. Влад не такий ідіот, щоб одружуватися з цією змією. 

– Чому ж тоді він зустрічається з нею? – не можу зрозуміти.

– Я думаю, що це питання варто поставити самому Владу. Інколи я його вчинків зовсім не розумію, – знизує плечима Тім. 

– Я також, – зітхаю і відкидаю голову на спинку сидіння. 

З кожним днем я все більше переконуюсь, що Влад для мене як закрита книга. В ту ніч, у Римі, він був зовсім іншим. Невже це наслідки аварії, чи справа зовсім не в цьому? Можливо, Влад завжди таким був, але тоді, зі мною, він став іншим. Для мене змінився…

Повернувшись додому, відразу телефоную в лікарню, щоб дізнатися про стан тата. На жаль, нічого не змінилося, тому мій більш-менш нормальний настрій знову падає до мінусової позначки. 

Наступного ранку на мене чекає робота. Марта має домовитися з галереєю, а я телефоную Янові. Хочу, щоб він допоміг з локаціями для фото. Все-таки у цьому плані він професіонал і точно знає, які картини краще підійдуть для фото. 

Ян погоджується одразу, і ми домовляємось зустрітись у галереї через годину. Попереджаю Марту, і вона обіцяє також під'їхати. Дуже сподіваюся, що сьогодні не доведеться їхати в офіс і бачитися з Владом. 

Мені все ще соромно за власні слова. Я стільки усього наговорила, а він мене не пам'ятає навіть. Буде добре, якщо Влад вчорашній вечір забуде. Ми вдамо, що нічого не було, і продовжимо тільки співпрацювати. 

У галереї особлива атмосфера. Тільки-но проходжу у зал, розумію, що фото мають вийти неймовірними. Бачу Марту, яка розмовляє з чоловіком у костюмі, і чекаю на Яна. Думаю, що скоро він буде тут. 

Захопившись розгляданням картин, я пропускаю той момент, коли поруч зі мною хтось з'являється. Відчуваю чиюсь присутність, а тоді в ніс потрапляє знайомий аромат парфумів.

– Я думаю, що нам варто поговорити, – заявляє Влад, а мені кортить під землю провалитися. – В офіс поїдемо разом. Не зникай.

Хочу відповісти, але помічаю Яна, який проходить у зал. Він також мене бачить і широко усміхається. Коли ж переводить погляд на Коваля, усмішка стирається з його обличчя.

– Привіт, кошеня! – вітається і міцно мене обіймає, наче ми не бачилися цілу вічність. Дивно якось, а ще дивніше те, що Влад не зводить з нас погляду. – Я скучив!

– Привіт! – почуваюся дико ніяково. – Познайомся з Владом… Давидовичем. 

Я чекаю, що чоловіки потиснуть один одному руки, але цього не стається. 

– Ми знайомі, Каміло! – відповідає Влад. – Навчалися разом. І дружили. 

– Добре, що ти уточнив це в минулому часі, – холодно говорить Ян. 

Що? Мені почулося? Ці двоє були друзями? Чому Ян одразу не сказав? Я ж запитувала у нього…

Ми з Яном займаємось роботою та обираємо найкращі локації для завтрашньої зйомки. У мене в голові купа запитань до друга. Не розумію, чому він приховав той факт, що вони з Владом навчалися разом. Те, що Ян недолюблює Влада, видно неозброєним оком. І, мабуть, це у них взаємно. 

– Яне, дуже дякуємо за допомогу, – говорить Марта, коли всі приготування завершено. – Ми були б раді, якби завтра ви також перебували тут під час зйомки.

– Без проблем, – усміхається Ян. – Я з радістю допоможу журналу. 

При цьому він так дивиться на Влада, ніби збирається його спопелити одним лише поглядом.