Розділ 3

– І де тебе носило всю ніч? – питає Ілона, коли за сніданком я клюю носом. Хто б міг подумати, що вона не спить так рано і почула, коли я повернулася. 

– Я ж казала, що буду гуляти містом, – стримано відповідаю. Мені вдалося поспати лише три години, а тоді мене розбудила покоївка, заявивши, що Ілона чекає мене за сніданком. 

Виявилося, що Христини та Кіра немає. Наречений цю ніч провів у себе, а моя сестра зараз у салоні краси. Весілля через три години, а я взагалі нікуди не поспішаю. 

– Любий, твоя донька зовсім від рук відбилася, – бурчить Ілона, а тато тільки зітхає. 

– Ілоно, Каміла не маленька дівчинка. Не треба її контролювати, – відповідає. 

– Дякую, татку! – широко усміхаюся і цілую його в щоку. 

Після сніданку повертаюсь у свою кімнату і готуюсь до великого дійства. Одягаю сукню ніжно-бузкового кольору, волосся збираю у високу зачіску, залишивши кілька пасм падати на плечі. Легкий макіяж – і готово! Не люблю, коли на обличчі багато косметики. 

Коли з'являюся у вітальні, Ілона розглядає мене невдоволено. Здається, мій образ вона не оцінила, хоча я також маю, що сказати про її вбрання. Сукня червоного кольору, наче друга шкіра, обтягує її тіло. Як на мене, занадто відверто, але якщо татові подобається, то хто я така, щоб казати про протилежне?

Автомобіль вже чекає на нас біля будинку, і коли тато сідає поруч з дружиною позаду, я розміщуюсь спереду. Немає жодного бажання їхати на це свято. Хочу, щоб якнайшвидше настав вечір і я знову побачила Влада. При згадці про нього уста починають пекти, а серце пришвидшує своє биття. 

У ресторані дуже багато гостей. Таке враження, що Христя покликала на своє весілля всіх, кого тільки можна. Я не люблю подібних збіговиськ і дотримуюсь думки, що одруження – це особливий процес, який не потребує зайвих очей. Тільки найрідніші люди поруч. 

Кирила помічаю у дальньому кутку зали. Він про щось розмовляє з батьком і щасливим не виглядає. А ось Христі немає. Швидше за все, з'явиться вона лише на початку церемонії. 

Поки Ілона вітається з гостями, тато знаходить свого двоюрідного брата і зупиняється поруч з ним. Я ж знаходжу віддалене місце біля вікна і беру в руки келих з шампанським. Роблю маленький ковток і чекаю на початок церемонії. 

– Ти сьогодні дуже гарна, – поруч зі мною з'являється Кирило і розглядає занадто прискіпливо. 

– Дякую, – сухо відповідаю. – Коли розпочнеться церемонія? 

– Я не хочу, щоб вона розпочиналася, – хмуриться Кирило. – Камі, я не кохаю твою сестру. 

– Ти збожеволів? – стишую голос і бачу, як невдоволено нас розглядає Ілона. – Христя вагітна від тебе! 

– Так я від дитини не відмовляюся! – випалює хлопець. 

– Кириле, ти чому досі тут? – до нас наближається Ілона, і зараз я дуже вдячна їй за це. Не хочу, щоб Кирило влаштував скандал, а він буде, якщо його не зупинити. – Ходімо! Скоро розпочнеться церемонія. 

На щастя, він таки йде, а я отримую від Ілони злісний погляд. Я готова навіть це терпіти, головне, щоб проблем не було. 

Кирило зупиняється біля арки з живими квітами, і починає лунати музика. Всі повертають голови до входу, де з'являється наречена. Маю визнати, що вигляд у Христі неймовірний. Білосніжна сукня їй пасує і виглядає зовсім не вульгарно. 

Наречена щасливо усміхається, а мені стає її шкода. Напевно, Христя таки кохає Кирила, а він просто ідіот, який побіг від однієї сестри до іншої. 

Практично всю церемонію я боюся, що Кір зупинить все і скаже, що відмовляється одружуватися.  На щастя чи ні, але він цього не робить. Все-таки духу не вистачило. Коли їх оголошують чоловіком та дружиною, він навіть цілує Христю, а гості починають аплодувати. 

Я таки допиваю своє шампанське і вирішую, що залишусь тут ще зовсім на трішки. Вітаю молоду сім'ю разом з усіма і займаю своє місце за столом. 

Їсти не хочеться, а час так повільно рухається. Христя щасливо шепоче щось на вухо своєму уже чоловікові, а він тільки головою киває і п'є щось явно алкогольне. І точно не перший келих. 

Перший танець минає так собі, тому що наречений знатно перебрав. Він постійно наступає на сукню Христі та спотикається. А от в кінці так взагалі цілує її так, що сестра мало не падає, не в змозі тримати рівновагу. 

Рівно о восьмій вечора я вирішую залишити це свято. Потрібно ще поїхати у будинок, щоб переодягнутися. Добре, що час дозволяє. 

Поки Кір заливає у себе чергову дозу алкоголю, а Христя кудись зникає, я залишаю зал і прямую до виходу. Зовсім не чекаю побачити сестру на вулиці, та ще й зі сльозами на очах. Вона намагається їх витерти, коли бачить мене, але робить тільки гірше: розмазує гарний макіяж по обличчю. 

– Що сталося? – швидко наближаюся до неї та прискіпливо розглядаю. 

– Чудово все! – бурчить Христя та окидає мене таким поглядом, наче це я винна у всіх смертних гріхах. 

– Давай я проведу тебе у вбиральню. Тобі вмитися треба, – намагаюсь взяти сестру за руку, але вона мене відштовхує. 

– Я сама знаю, що мені треба, а що ні! – цідить. – Засунь свої люб'язності кудись подалі! 

– Та що з тобою не так?! – не можу второпати, що відбувається.  – Я ж просто допомогти тобі хочу.