Розділ 1

Важко собі пояснити, де була моя голова, коли я погодилася летіти на весілля власної сестри у Рим. Напевно, не дуже зрозуміло, чому це я не хотіла цього робити, а все досить банально. Моя єдина сестра виходить заміж за мого колишнього коханого хлопця. 

Жесть просто… 

Спочатку я застукала їх у ліжку у пориві пристрасті, потім сестра заявила, що чекає від нього дитину, і все якось закрутилося.

Тепер я тут, залишаю аеропорт з валізою у руках і намагаюсь спіймати таксі, щоб доїхати до будинку, який винайняли спеціально для цього дійства. 

На вулиці шалено спекотно. Футболка липне до тіла, і хочеться якнайшвидше прийняти душ. На щастя, знаходиться хороший водій, який не за всі гроші готовий відвезти мене за вказаною адресою. Вже у салоні, де на повну працює кондиціонер, вирішую набрати подругу. Впевнена: вона там місця собі не знаходить і чекає на мій дзвінок.

– Ну що там, Камі? – питає стурбовано після першого ж гудка. 

– Я вже прилетіла. Їду в таксі, – відповідаю і зацікавлено дивлюся у  вікно на гарні будинки. Одразу з'являється бажання зробити декілька фотографій, але поки що не до цього. 

– Ух, тримаю за тебе кулачки! – видихає Стася. – Тримайся там, люба. Я у тебе вірю. 

– Ти чого? – сміюсь. – Наче на війну мене відправляєш. Це ж всього лише весілля.

– Ага, всього лише, – фиркає Стася. – Весілля твоєї зміюки-сестри та мудака-Кирила. Ти важливі деталі не враховуєш, Камі. 

Мабуть, так і є. Я до останнього відмовлялася летіти сюди. Просто ми з Кирилом були разом ще з універу. Практично три роки коту під хвіст… А все тому, що моя дорога сестричка Христина вирішила його у мене відбити. Кір не сильно-то й пручався, і в результаті маємо те, що маємо. Якби не тато… ноги моєї тут не було б. Але він попросив, а я не змогла відмовити. 

– Не хвилюйся, Стасю. Всього два дні, і я повернуся, – навіть не знаю, кого більше хочу заспокоїти, її чи себе.

– Чекаю на твоє повернення. Покажи там усім, що ти у мене найкраща! – кричить у слухавку подруга, а я усміхаюся. 

Як же добре, що у моєму житті я така людина, як Стася. Ми дружимо ще зі школи, і я впевнено можу сказати, що саме вона моя сестра, а не Христина. 

Таксі зупиняється біля високих воріт, і водій дістає з багажника мою валізу. Зацікавлено озираюся навколо, а тоді знаходжу кнопку домофона і натискаю її. 

– Хто там? – запитує не знайомий мені жіночий голос. Мабуть, покоївка.

– Каміла, сестра нареченої, – кажу, і самій неприємно стає. 

Минає частка секунди, і ворота починають роз'їжджатися по обидва боки. Бачу на подвір'ї кілька автомобілів і проходжу повз них, тягнучи за собою валізу. 

Христя пропонувала забрати мене з аеропорту разом з Кіром, але я відмовилася. Самостійно якось краще. Головне – тримати між нами дистанцію. 

– Камі! – першою з гарного білосніжного будинку виходить саме Христина. Вона у коротенькій червоній сукні та на високих підборах. І це при тому, що вагітна, на другому місяці.

Сестра міцно мене обіймає, а я практично нічого не відчуваю. Маю сказати, що між нами ніколи не було теплих почуттів. Христя любить все дороге і гарне, а я шукаю красу у простих речах. Вона – яскрава білявка з блакитними очима, а в мене волосся каштанове та очі зелені.

– Маєш чудовий вигляд, – кажу абсолютно щиро. Я-то думала, що у вагітних у такий період постійний токсикоз і зелений колір шкіри, але сестра ці здогадки спростувала. 

– Дякую, ти також, – Христя дивиться на моє вбрання і хмикає собі під ніс. Красномовніше будь-яких слів…

Широка біла футболка, короткі джинсові шорти й на ноги сандалі. Ось такий мій сьогоднішній прикид. Нічого з того, що носить моя сестра. 

– Каміло, ну нарешті! – з будинку виходить тато у супроводі Ілони. Ілона – це моя мачуха з п'ятнадцяти років. Мама померла від хвороби, і тато довго був один. Потім зустрів її та знову покохав. Я ніколи не була проти неї, але чомусь так склалося, що спільну мову Ілона знайшла тільки з Христиною. Можливо, тому, що була багатою і любила розкіш… Не можу точно сказати. 

Хай там як, з Ілоною у мене завжди були прохолодні взаємини, а коли Христина відбила у мене Кіра, моя мачуха сказала, що я сама винна, тому що не змогла його зацікавити як жінка. 

– Привіт, тату! – міцно його обіймаю, а от Ілона отримує від мене лише сухий поцілунок у щоку. Помічаю Кіра, що якраз вийшов з-за повороту, і зацікавлено його розглядаю. 

Кирило доволі привабливий, і в універі за ним мало не усі дівчата бігали. Спадкоємець великих статків і просто блакитноокий блондин. Я дуже сподіваюся, що зараз він щасливий. Практично не ревную його до сестри, тому що змирилася. Навіщо мені жеребець, який стрибає від однієї сестри в ліжко до іншої? 

– Камі, сьогодні ми їдемо у ресторан на вечерю з батьками Кіра. Складеш нам компанію? – питає Христя. – Думаю, вони будуть раді тебе бачити. 

І знову таке враження, наче тупим ножем пройшлися по живому… Знаю, що сестра навмисне це робить, адже з батьками Кіра я знайома. 

– Звісно, складу, – натягую усмішку, як роблю це зазвичай. 

– От і чудово! – плескає у долоні Христя. – Покоївка покаже тобі кімнату, а ми з Кіром маємо їхати в ресторан, щоб перевірити останні приготування. Їдемо, коханий?