Розділ 32

Марк

Вдень довелося мати розмову з мамою. Досі не знав, чи казати їй про вагітність, адже вона й без того на нервах. Втім, на деякий час її пильність я все ж приборкав. Навіть боявся уявити, що з нею буде, коли дізнається про другу дитину. Тож ми далі продовжили шукати будь-які зачіпки стосовно того, що саме Грег вимагав від мене. Але жодної згадки ні про нього, ні про «Дайсин» ніде не було в отриманих документах, як і у Вінса загалом. Наче Райта взагалі не існувало.

Вже яка ніч далася мені важко, бо ні на мить я не міг викинути з голови свою вагітну дружину. Так, я сам мав зізнатись їй поки був шанс зробити це з мінімальними втратами, а не щоб якийсь виродок зробив це таким чином… Я був злий на себе та на Грега одночасно. Хоча, з іншого боку, я мав би дякувати, що він зробив за мене те, на що я не спромігся… Нісенітниця!

Коли я переглядав список останніх придбань, які мали хоч якусь значущість, пролунав дзвінок. То був Грег. Моя лють одразу ж спалахнула в мені, і я не задумуючись прийняв виклик.

— Чого ти добиваєшся?! — закричав я.

Та у відповідь я почув дещо розлючений голос:

— Закрий рота і слухай сюди, Марку! Перед тим, як у щось влазити — переконайся, що подужаєш! Якщо ти маєш гроші, то це ще не означає, що можеш виробляти все, що тобі заманеться! Не лише в тебе вони є! Дев’ята вечора, казино «Дайкон». Сьогодні! Двічі не повторюватиму.

І ось так просто він заткнув мені рота? Я лише подивився на Вінса з Таясом, які здивовано дивилися на мене. Підійшов ближче, поглянувши на екран. Коло звузилося до Нью-Йорка, якщо точніше — до «Соннела».

— Але як таке можливо? Всі ж бачили, як вони полетіли… — я здивовано дивився на кільце на мапі навколо власної будівлі. Скривився від досить очевидної істини. — Ось що він тут робив… Ідіоти! З самого початку він знав, що так буде, це й надавало йому впевненості! Прокляття!

Знервовано обхопив голову, дратуючись, бо вкотре він обвів мене навколо пальця.

— Що він хотів? — запитав Таяс, нахмуривши брови.

— Ввечері йдемо в казино, тож готуйся.

— Щось ще казав?

— Звісно. Ми у щось влізли, куди не слід було. Тож треба шукати щось велетенське з того, що ми розпочинали чи купували.

*

У «Дайконі» на нас вже чекало два бугаї, які ретельно обшукали нас із Таясом, а згодом пропустили в окрему ложу, де сидів він. Першим покликом було — накинутися на нього, але розум ще був при мені, адже на кону стояло найдорожче, що я мав. Я не азартний гравець, але тепер — це найбільша моя ставка, хоча я навіть не знав у що гратиму. Варіанти вирахувати в цій грі було вкрай важко.

Грег кивнув до свого охоронця, і той одразу ж залишив нас наодинці. Вказав мені на вільне місце, і деякий час мовчки та зухвало вивчав мене. Цього разу чоловік не посміхався, радше ладен був вчепитись в мою горлянку, причому голими руками. Втім, якщо це так, то наші бажання ідентичні.

— От скажи, — почав він, пронизуючи мене своїм презирливим поглядом. — Чого тобі не вистачало в цьому житті? Тобі завжди буде мало того, що ти маєш?

— До чого ці балачки, Грегу? Ти покликав мене сюди, бо переймаєшся через мою особистість? — з не меншою огидою відповів йому, не зводячи з нього погляду.

Та Грег лише розплився у посмішці, немов я сказав якусь дурню.

— Та мені начхати на тебе, Нельсоне! Ще шість років тому ти вже дратував мене — шмаркач, який грався у велике цабе, бо татко мав гроші! Займався своїми справами то й продовжував би, але ж ні, тобі захотілось влізти поперек нас!

— Та я навіть не знаю, хто ви!

— Перестань, Марку! Тобі вже доповіли про «Дайсин» і я не думаю, що ти досі не зрозумів у що вліз. Єдине, що зійшло тобі з рук це зелені діаманти, які ти забрав з аукціону, а вони призначались мені! Але бачити один з них на її пальці — варте того, — він взяв зі столу свою склянку і пригубив. Отже, ті діаманти теж були його… — Не соромся, пригощайся.

З вовчим вискалом запропонував й мені випити.

— А що, планується нова хвойда, щоб остаточно зруйнувати мою сім’ю? — промовив із викликом в очах.

Та Грег зовсім трохи всміхнувся, пильно пронизуючи холодним поглядом.

— Немає потреби. Здається, ти й сам це зробив, коли дозволив Інні втратити Алекса.

Моя кров наче закипіла всередині, і я не встиг озирнутись, як вже був біля нього, вхопивши за комір його піджака.

 — Не смій промовляти його ім’я… — прошипів в його обличчя. — Ти нічого не знаєш про це!

— Чому ж ні? — з викликом озвався він. — В той день Інна мучилась від втрати сина, коли ти трахав…

Та я не втримався і вдарив його, щоб він замовчав. Грег говорив правду і це дратувало найбільше. Коли я замахнувся вдруге, із чималою силою Грег перехопив мій кулак своєю долонею. А дивився на мене так гнівно та зверхньо, немов ладен був порішити на цьому ж місці. Сильний покидьок.

— Бодай ще раз хоч пальцем мене торкнешся, я не подивлюсь на те, що ти батько її дітей, Нельсоне! — прошипів він, відводячи мій кулак в сторону. Зрівнявся зі мною, а крижаним поглядом пробирав аж до кісток… Але звідки він знав про дітей? Мій погляд видався розгубленим, тоді як його здавався страхітливим. — Не дивуйся так, сам же знаєш, що в тебе неймовірна донька… — і вже спокійніше продовжив, відпустивши мою руку: — Емілія розповіла днями… Я не мав би зустрічатись із тобою зараз, але те, що сталось з Інною, змусило мене змінити плани…