Розділ 31

Грег

— Вітаю вас, містере Райт, — Сильвія широко всміхнулась, побачивши мене тут о такій годині. — Вам, як завжди?

— Так, Сильвіє.

Коли пройшов до свого кабінету, втомлено опустився на м’який диван, від чого мимоволі пригадав ранішню сцену з тим сонечком. Посміхнувся й на мить стулив повіки. Я дійсно хотів би, щоб вони були моєю сім’єю. Здається, я остаточно збожеволів від цих почуттів, які мене топили дедалі глибше.

— Ще щось бажаєте? — донеслося до моїх вух, від чого я розплющив очі та побачив Сильвію. 

Дівчина вже поставила переді мною склянку зі вже звичним напоєм. Навіть зайвий раз не перепитувала — чого та скільки. Спершись ліктями на коліна, деякий час я вдивлявся у вміст склянки. Розумів, що втрачав голову з кожним наступним кроком, але нічого не міг вдіяти з цим. Бо не хотів. 

— Ви сьогодні напружені… — почув над головою голос Сильвії. — Я можу вам допомогти?

Сіла поряд, поклавши свою долоню на моє стегно, ковзнувши нею вище, а згодом вже погладжуючи пах. Так, я потребував скинути зайву напругу, але не з нею… Моє єство потребувало іншої. Тому спершу я дивився мовчки на неї, але щойно перед моїми очима виник образ моєї гості… Я схаменувся і перехопив її руку, щойно та розстібнула мій пасок.

— Зробиш так ще раз, без дозволу, — гаркнув до неї, а у відповідь Сильвія з жахом вирячилась на мене, адже це чи не вперше вона бачила мене таким, — будеш покарана. Зрозуміла? Іди геть.

Сильвія налякано закивала головою і поквапилась зникнути, а я лиш нахмурено дивився їй у слід. Так, зовні вона досить гарна дівчина, але така ж, як і всі, хоча й неабияк схожа на Інну. Не заперечуватиму, що зараз мені дуже не вистачає сексу, в порівнянні з минулим, та тепер з’явилось непередбачуване «але».

Коли я зробив кілька ковтків, то спинився поглядом на склі, за яким вже побільшало людей, не дивлячись на те, що пора була досить рання, але деякі гравці практично жили тут. Програвали, але не втрачали надії, що фортуна до них повернеться. Та якби хоч час від часу вони могли вмикати свої мізки, то могли б принаймні вчасно спинятись, аби не залишатись з голою дупою. От так само зараз і я чимсь був схожий із ними: наївно вірив, що вдача стане на мій бік… Хоча частково ніби так все і сталось, якщо зараз в моєму будинку гостювали два янголи. Так, в мені також горів певний азарт, заради якого я ладен втратити весь свій розум, жодного разу не жалкуючи про це. Особливо тепер.

Можна вічно дивитись на вогні гральних автоматів і мурах, у подобі людей, навколо них; на відчайдух за гральними столами; і на усмішку коханої жінки. Після чого здається, наче навколо спиняється весь світ, у якому залишаємося лише ми — я та вона… І її донечка.

Зробивши останні ковтки, я відставив склянку і пішов на вихід, дорогою зустрівшись зі все ще наляканою Сильвією. Скільки б часу і де б я не вештався сьогодні містом, а мене впевнено тягнуло додому невидимим покликом. Наївно сподівався, що за цей час мені полегшає, якщо менше бачитимусь із ними, але прикро помилився — це було нестерпніше, аніж катувати себе поряд із ними.

Повернувся я після обіду. Як і завжди, хлопці чатували біля брами та на подвір’ї, а до дівчат наближатись суворо заборонив — знали, що чекатиме їх в разі непокори. Пройшовши через хол, я почув радісні крики Емілії. Лише увійшовши до вітальні, я побачив її в басейні… А потім побачив і її матір… Боявся дивитися довше дозволеного, бо лише від погляду на цю богиню, напруга в моєму тілі зростала. Можливо, якби вдовольнився Сильвією, то цього б не трапилось, але мій мозок вперто хотів лише одну, а тіло додало і своїх бажань. Жінка стояла у воді, вся мокра від забав доньки, але та клята ганчірка так спокусливо прилипла до її тіла… Тілом враз пройшлась хвиля тепла, рвучись назовні. 

Інна була досить милою, навіть коли дратувалася на мої дії, але стримувалася, щоб не показати мені зайвого. Власні думки шаліли всього лиш від її погляду…

Струснувши головою, я вже розстібав мокру від Емілії сорочку слідом за чим я почув, як з Інниних грудей вирвалося захоплення моїм тату.

— Подобається? — запитав для чогось я, від чого вона ще більше знітилась. Навіть не дивлячись на жінку, це було зрозуміло, хоча крадькома я таки вгледів рожеві щічки. — А мені подобаєшся ти…

І одразу ж Інна захотіла втекти, але я встиг впіймати її за руку, від дотику до якої у тому місці стало гаряче, а потім і нижче пояса…

— Будь ласка, не тікай, — прошепотів їй.

Ненавмисно провів пальцем по її долоні, вийшло скоріш машинально, бо моє тіло дуріло дедалі більше. Та жінка не забрала своєї руки.

— Здається, ти чогось не розумієш, Грегу… — вимовила Інна розгублено, але відчувалось, як намагалась надати своїм словам впевненості.

— Повір, я розумію геть усе, навіть більше, ніж ти можеш собі уявити… Потрібен лише час…

Знала б вона лише…

Втім, наступної миті Емілія буквально остудила напругу між нами, стрибнувши знову у воду. Закотивши штани, я роззувся і зайшов до малої у воду. На Інну намагався не дивитись. До того ж з цим непосидючим дивом час пролітав, навіть якби я й хотів спинити його на цій миті. Та, на жаль, це неможливо навіть для мене.

Забрати з басейну Емілію виявилось непросто, маленькі пальчики аж поморщились, хоча й виявилось, що то на краще. Досить серйозним тоном я сказав їй, що якщо сидіти довше потрібного в басейні, то вона не зможе бути такою ж гарною, як її матуся. Дівчинка досить уважно зважила мої слова, а потім глянула на матір у затінку, і лише після того потягнула мене геть із води.