Розділ 30

Інна

Важко ігнорувати погляди Маргарет у мій бік, але вона нічого зайвого мені не казала. Навпаки, дбала про нас з Еммою, наче ми дійсно тут гості, а не полонені. Ну це якщо не враховувати охорони на першому подвір’ї, а по цей бік я жодного з тих бандюків так і не побачила. Тому нам з донею вистачало території у домі та біля причалу. Якщо чесно, то тут було дуже затишно, особливо від того, що Емма не сумувала жодної миті. Вона не боялася Грега, навіть сяяла, коли він був поряд із нею.   

Грег… 

Дуже важко забути минулу ніч. Я не дурна і чудово розуміла все, хоча і впиралась визнавати це. Тому що боялась… Чоловік плекав у собі марні сподівання, особливо після того, як силоміць привіз нас в інший куток країни… Але він зовсім не схожий на викрадача та на злодія. Хоча, чи могла я достатньо знатись на людях? В таких осіб свої закони та погляди на життя.

Втім, не змінним залишався один факт — Емма. Її перебування тут мало бути максимально комфортним, поки чоловіки не владнають це непорозуміння. Я зможу почекати. 

— Матусю!

Я повернула голову на її голос, і одразу ж зажмурила очі від яскравого сонця над будинком.

— Що таке, мила?

Вона підбігла до мене, і рукою показала на басейн.

— Я хочу купатись! Маргарет сказала, що там можна плавати.

— Але ж…

— Ну, будь ласка…

І так жалісно подивилася на мене своїми оченятами, що мені аж відмовляти не хотілося. Адже це єдина тепер радість для мене — усмішка донечки.

— Добре, але спершу ходімо до Маргарет…

Її вереском наповнився весь двір перед будинком, на який навіть Маргарет вибігла.

— Що сталось? — схвильовано запитала жінка, тримаючи руку біля грудей.

— Це Емма, вибачте… Але вона хоче купатись в басейні, їй би купальника… Чи можна якось купити? — мені аж соромно стало від абсурдності самої ситуації, тому лише розвела розгублено руками.

Натомість жінка всміхнулась.

— У вас в кімнаті все є. Ходімо, дівчатка.

Дійсно, у гардеробі було декілька купальників для нас з Еммою. Грег виявився досить завбачливим, оскільки врахував навіть такі деталі. Здавалося, що для мене він все підбирав особисто. З кількох варіантів я мусила взяти чорний, він був не таким соромітницьким, хоча я приховала його за напівпрозорою смарагдовою тунікою.

Емма не вміла плавати, але вже летіла в воду, як те каченя. Я поквапилась зайти у ту блакить першою, аби знати глибину. Скраю було не так вже й страшно, тому сьогодні я виконувала роль буйка для доні. Як би я не намагалась бути максимально сухою, та ця дзиґа те й робила, що стрибала бомбочкою, від чого я була вся мокра. Але її вереск не міг не тішити, слухаючи весь цей захват, оскільки поряд з нею я забувала про все на світі. Навіть якщо і десь підступала якась сльоза.

Згодом Маргарет принесла обід, що змусило таки відірвати Емму від води. Кілька разів вона поцікавилась нами, але жінка чудово бачила, що такі розмови засмучували мене. Тому наші розмови були лише навколо доні, бо це єдине про що я воліла розмовляти чи думати. Але дяка Маргарет, що вона підтримувала нас і робила наше перебування тут досить комфортним.

Перепочивши, Емма знову побігла в воду, я навіть не встигла спинити її, але пустунка вже була там. Тож я стала у вихідну позицію, і знову налаштувалась до нових хвиль води. Після чергового стрибка я ледь встояла на ногах, і лише тоді побачила поодиноку постать вдалечині. Грег притулився плечем до дверей і спостерігав за нами. Не знала лише, як довго. Наші очі чомусь завжди мали зустрітись, від чого ніяковість моменту лише зростала.

— Грегу! — помітивши його, заверещала Емма і вибігла з води. — Ти ж побудеш з нами?

Вхопила його за руку і вже зібралася тягнути чоловіка до води. Та я поквапилась до неї, прибираючи її мокрі рученята від його сорочки.

— Еммо, припини! — намагалась вгамувати її. — Сонечко, ти ж бачиш, що Грег лише прийшов, мабуть, він втомився, щоб бавитись з тобою у воді.

— Та я не проти… — крізь посмішку вимовив Грег.

— Грегу, ти проти, — із натиском повторила я, нахмуривши брови.

— Інно, я не проти.

Складалося враження, що чоловік мене випробовував, якимось чином обеззброюючи перед собою.

— Але ж так не можна, Грегу!

— Як?

І підморгнувши мені, він підхопив мокру Емму на руки й поніс до басейну.

— Еміліє, що це з твоєю матусею? — почула його грайливий голос.

Навіть здалося, немов я відійшла на другий план перед очима власної доньки. Давлячись своїм обуренням, я вимушена була дивитись, як Грег почав скидати свою сорочку, оголюючи свою спину із велетенським тату. Воно було просто чарівним! Як той метелик, що летить на вогонь, я підходила ближче, розглядаючи малюнок. Якщо не помиляюсь — це фенікс, розпростертий уздовж його хребта із розведеними на лопатки та плечі крилами. Він просто неймовірний…

— Подобається? — почула низький голос, і лише після цього зрозуміла, що мій захват я озвучила вголос.