Розділ 29

Марк

Дитина… Моя кров. Можливо син, якого Інна так і не дочекалась. Через мене. І от, я вкотре стояв у точці перетину мого життя, з якого бачив лише два шляхи: дозволити своїй дитині народитись, або ж знову припуститись помилки. Від самої думки про останній перебіг подій, моїм тілом пройшла крижана хвиля, пронизуючи моє серце безжальними голками. Дитина мусить побачити цей світ! Бо якщо все повториться і через теперішні події Інна знову втратить дитя? Я ж не врятую її більше нічим…

Як той ізгой, я відсторонився від усіх на терасі, де восени врятував Інну від незворотного. Хоча не знав вже чи точно її… Її б не стало, а незворотним у бік провалля стало б тоді моє життя та Емми. Без неї не могло б бути інакше. І от знову. Не знаю, чому в моїй голові панували лише ці думки без жодної ознаки на щось добре… Я просто боявся втратити їх. Страх холодив мою кров, змушуючи серце сповільнюватись.

Опустив лікті на коліна і на якусь мить затамував подих, щоб хоч трохи збагнути, як можна дихати без повітря? Адже вони — мій кисень, а без нього було до судом боляче…

Втрачено ще один день мого життя. Навіть небо сьогодні було багряним. Хоча стан моєї душі був не сильно кращим і яскравішим. Агентів відправив, бо не бачив більше сенсу їхнього тут перебування, а все інше Вінс цілком спроможний зробити своїми можливостями, які аж ніяк не гірші, ніж у Бюро. Роберт не став вдаватись в подробиці оскільки я цивільний, а доводити будь-що системі — в мене не було зараз жодного бажання. Тож мої соратники зараз — лише Таяс та Вінс, як завжди. Батьку теж звелів більше не втручатись. Нехай подбає про маму та Юлію.

З-поміж галасу міста внизу я почув, як пролунав дзвінок, наче струмом відбиваючись десь у вухах. Та відповів на виклик, не дивлячись на номер абонента.

— Слухаю…

У відповідь деяку мить було чутно лише чийсь подих і ніби вітер, а потім і голос, впевнений та спокійний:

— Як справи, Марку?

Мигцем глянув на номер, але він був невідомий мені, як і голос абонента.

— Хто це? — запитав дещо роздратовано, та у відповідь почулась ніби посмішка.

— А ти, як гадаєш? Чи ти ще від когось дзвінка чекаєш?

Мене наче окропом облили, від чого я аж зіскочив на ноги.

— Поверни мою сім’ю, покидьку! — почав одразу кричати, на що до мене підбіг Таяс, на ходу подаючи сигнал Вінсу відстежити дзвінок.

— Тихіше, Марку, — почув до нудоти спокійний голос по ту сторону. — Не раніше, як ти повернеш мені те, що не твоє.

— Я нічого тобі не винен! — прошипів крізь зуби, підійшовши до Вінса. На екрані пульсувало кільце на мапі материка, поступово звужуючись.

— Помиляєшся. Тривалий час я намагався по-доброму все владнати, шукав до тебе різні підходи… Але ти обрав інший шлях…

Вінс заперечно хитнув головою. Як і я, чоловік не розумів, що відбувалося. Вірніше знав, але був безсилим тут. Кільце оминуло Маямі й продовжувало скорочуватись. Але ж ми були впевнені, що вони були саме там… Нісенітниця якась. 

— Інна ні до чого… Не смій торкатись моїх дівчат, чуєш?!

— Не вказуй мені, Марку. Не доріс ще до цього. Та й по собі мене не рівняй.

З кожним новим словом його спокій дратував мене дедалі більше, наче той психопат зловтішався моєю агонією. Знав гад, на які точки натискати, аби підкорити мене. Намагався грати, але у що?

— Ти мене навіть не знаєш! — гаркнув у відповідь.

— Помиляєшся. Тебе я добре знаю, мав нагоду вивчити.

— Тобі потрібен я, а їх не смій чіпати!

— Знову помилка, Марку. Я не повторюю двічі, — почув якийсь смішок в Греговому голосі. — Чомусь тоді ти не сильно переймався про дружину. Адже так, Марку? Чому з хвойдою на собі ти ні про що інше не думав?! 

Відчув, як мої ноги почали терпнути, а в вухах лунав лише його голос, наче ще одне знущання. Катування мого сумління, якого мені й без нього вистачало досі.

— Не смій! Не смій їй казати! Чуєш мене?!

— Думаєш, я б зміг знову дивитися на її біль? — його голос став низьким, подекуди, як і я, починав кричати. Мабуть, зараз ми обидва були  схожі на божевільних, хоча я не бачив його. Лише відчував це безумство.  — Я бачив якою вона виходила з будинку в той день! Я не знаю, що тоді трапилось, але присягаюсь!.. Я дізнаюсь… Та жоден нормальний чоловік не довів би свою жінку до такого! Я б ніколи не дозволив… — І раптово Грег замовк, тепер лише віддалено чув його голос: — Інно… Послухай мене…

І тиша. Клята тиша! Тільки не це!

— Ні! Прокляття, Грегу, ні!

Похапцем набрав останній номер, та він скинув виклик. Набрав знову, але тепер взагалі став недосяжним.

Жбурнувши телефон кудись в сторону, я вхопився за голову, розуміючи, що вона там була. Ні, ні, ні! Будь ласка, нехай вона нічого не почула… Це ж все не насправді? Ні, це не могло бути дійсністю, я все ще спав, і мене просто шматувало моє сумління. Нічого більше… Це все сон…

— Марку, — це Таяс взяв мене за плечі, але я відштовхнув його через що зрозумів, що таки не сон. Все відбувалося в реальності, тут і тепер, яку б я хотів повернути у минуле.