Розділ 28

Грег

У барі я відшукав почату вдень пляшку і, прихопивши разом зі склянкою, пішов на причал. Досі перед очима стояв минулий день, ніби зі знімання якогось фільму, лише головним героєм якого був я сам. А в ньому маленьке дівча розповідало мені казку, бо я не знав жодної. І вперше я почувався в ролі батька, який навіть нічого не петрав ні в дітях, ні в казках. Донька почала розповідати дивну історію про таку ж дивну булочку, але я кайфував від її розповіді та дотику маленьких долоньок до моєї руки, яка тут же ж ніжно огорнула їх у відповідь. А далі у кадрі з’явилася моя дивовижна дружина… І я відчув, як усім тілом заволоділа зрадницька напруга і пекуче хвилювання у грудях та животі, певно, більше через те, що я розумів, що під халатом більше нічого не було…

Паскудство! Спинив себе на цих божевільних думках, боячись наслідків… Та варто було лише повернути голову, як я побачив її на терасі… Інна, наче зоря серед пітьми моєї душі, дивилася на мене, а я на неї… І вир попередніх думок знову виринув на свободу. Але ненадовго. Її поява затьмарила б найяскравіші мої фантазії. Я ж бо навіть не очікував на цю зустріч, о такій порі, віч-на-віч.     

— Я хочу відповідей, — сказала вона, а я ні про що навіть думати зараз не хотів.

Тільки про неї.

Запах алкоголю бив мені в носа. Може, хоч він допоможе не відчувати її аромату, який я чув скрізь відколи зустрілись особисто в кав’ярні біля «Таймсу». Шалено прагнув навіть того, щоб вона сиділа поруч, лише біля мене…

— Що відбувається, Грегу? Ти викрав мене з дитиною і невже ти думаєш, що твої гроші врятують тебе від наслідків?

Здається, вона от-от і лусне чи то від хвилювання, чи то від незадоволення ситуацією, але навіть тепер жінка була надзвичайною. Відчув усмішку на своєму обличчі, яку я вже не міг приховати за склянкою. Відставив її на стіл, і на правах господаря розкинув руки по обидва боки. Хіба в наш час є ще такі жінки, що ніяковіють лише від оголених чоловічих грудей? Я ніколи не повірю, що Нельсону могло аж так пощастити. Чи могло?.. Уважно вдивлявся в жіночі очі, наче в пошуках чогось потаємного.

— Звідки ти, Інно? — ледь не бовкнув про родовище таких рідкісних екземплярів, але здивував іншим: — Давай для початку познайомимось… Хотів сказати, як цивілізовані люди, але сам розумію, що мій вчинок зараз важко назвати таким…

Інна неабияк здивувалась, хоча мені здалось, що цей вулкан ладен був вибухнути прямо тут. Хоча я не був би проти побачити її також і з цього боку. Адже вона завжди така стримана, вишукана, не скаже нічого зайвого, привітна навіть до незнайомців на кшталт мене. Повернувши її до свого запитання, я тепер був здивований сам, оскільки навіть не уявляв де та Україна розташована. Милувався навіть тими колючками, які іноді Інна намагалась показати, хоча мене вони зовсім не лякали. Знала б вона лише, що будь-які її слова змушували мене втрачати перед нею голову, але тоді вона взагалі мовчала б. Втім, я залюбки слухатиму її далі. Те, що ця жінка була з провінції, не просто вразило мене… Подумки я порівняв їх з Нельсоном, і по-справжньому розгубився. Мусив визнати, що за інших обставин я б навіть не подивився на звичайну дівчину в країні хтозна-якого світу. То ж що це тепер виходить, я маю дякувати Нельсону, чи проклинати?

Як крізь якусь оману, я слідкував за кожним її поглядом, рухом губ, подихом коли Інна розповідала мені про себе та про їхнє знайомство, від якого мої зуби ледь скреготнули. Ще ніколи я не сидів поряд із жінкою в такому напруженні… Не треба було класти цього клятого халата, хай би тішила мої очі оголеною… Прокляття, з такими думками я напевне зійду з розуму!

Поквапився змінити тему, бо їхні стосунки з Марком доводили мене до сказу. Пригадав хлопця, здається Костянтин, з яким вона зустрічалась і якому хотілося відірвати голову, коли бачив, яким голодним поглядом він кожен раз дивився на неї… Ну як звичайна дівчина із провінції могла виявитись настільки фатальною? Хоча що це я… Інна не шукала чоловічої уваги, вона одна з небагатьох, яка одержима одним. Але заразом зводила із розуму принаймні чотирьох, як я вже знав. І я — один із перших. Їй не було потреби маніпулювати нами, бо кожен із нас вже був готовим зробити для неї що завгодно. Складалося враження, що жінка геть не підозрювала про свою харизму, яка тримала нас в такій близькості до неї. Так само невинна, беззахисна… Ну стосовно захисту то було під питанням, адже Дін повідав про її супротив у торговельному. Безумовно, це теж виявилось неочікувано для мене, бо Інну ніби не можливо було пізнати повністю.

— Що ти хочеш від Марка, Грегу? — почув її голос, який наче повернув мене з іншої реальності. — Ти дізнався все, що хотів, тож дай відповідь мені.

— Я навіть половини не дізнався із того, що хотів… — певно, цим я зробив для неї відкриття. — А що я хочу від Марка?.. Марк забрав у мене дещо, чого не мав права брати… Але потім я побачив щось у нього, значно коштовніше…

Нахилившись до неї, я бажав не просто ненароком торкнутись її, а ладен був обхопити тендітні плечі, які потребували тепла. Мого. Та я не тварина врешті-решт. Здається…

Яка ж ця жінка мила у своїй наївності! Дійсно, одна на мільйон… Намагався досить делікатно розвіяти її оманливе світосприйняття, аж настільки чисте, що навіть нудке до запаморочення.

— Є люди, які не варті нічого, навіть використаного паперу. А є такі, які коштують значно більше, ніж думають… Але хочу запевнити тебе, ти не входиш до числа жодних із них… — хотілось би сказати, що вона безцінна, але, боюсь, на сьогодні буде забагато відкриттів. — Ти, певно, змерзла… Цими днями неприємний циклон жартує неподалік… Та й тобі вже слід відпочивати… День був… Важким.