Розділ 27

Інна

Після вечері, яку турботливо для нас приготувала Маргарет, Грег провів нас до кімнати, такої ж світлої, як і все в цьому будинку. Ну майже все, але стільки блиску я, мабуть, ніде ще не бачила. Йти мармуровою підлогою неабияк лячно. Здавалось, що на своїх підборах я просто розчахнусь посеред коридору. По обидва боки від проходу у простору вітальню простяглись такі ж мармурові сходи, що вели на другий поверх. Думала, що у Нельсонів будинок був розкішним, але цей… Тут навіть торкатись чогось було аж занадто моторошно, особливо, коли Емма оладок захотіла…

— В шафі є всі необхідні речі для тебе та Емілії, — промовив Грег, продовжуючи стояти неподалік від дверей.

Наступної миті наші погляди зустрілися вкотре за цей скажений день.

— Бачу, ти підготувався… 

Він усміхнувся, але нічого не відповів. Розвернувся та залишив нас наодинці. Хотілося одразу ж розплакатись, але лише погляду на Емму вистачало, щоб не робити цього. Подумки благала, щоб Марк хоч щось зробив, бо я геть не розуміла, що відбувається і як довго це триватиме.

Невпевненими кроками підійшла спершу до прочинених дверей на терасу, за якими розкинувся гарний краєвид на місто за водяною смугою.  Гарно. Шкода, що обставини не такі втішні… Але потім побачила як на терасу вийшов Грег, як завжди, ховаючи руки в кишенях. На якусь мить ніби зачарована спостерігала за ним… 

— Матусю, тут гарно! — почула радісний голосок Емми, від чого не могла не посміхнутися й відвернутися від постаті чоловіка.

— Так, моя хороша, тут дуже гарно, — сказала досить спокійно, торкаючись її голівки рукою.

Емма відійшла до ліжка й впала на подушки.

— Ні-ні, люба, не думай засинати. Спершу треба скупатись, — я посміхнулась, сівши поряд.

— Мені сподобалась Маргарет. Вона добра, але чомусь сумна… — промовила доня, на якусь мить теж засмутившись.

— Може, то вона просто не очікувала гостей, люба.

Так, ми ще та несподіванка для неї. Гадаю, вона не була в курсі, яким чином ми опинились тут… Втім, то Грегова проблема, а не наша.

— Ходімо, — підхопила крихітку на руки і понесла у ванну.

Після виснажливого дня донечка навіть не хлюпала водою, як то бувало завжди вдома. При кожній думці про дім в носі та очах починало муляти, але жодних сліз при дитині намагалась не показувати. Так само посміхалась, але слідкувала Емма за мною досить прискіпливо, хоча й мовчала. Розуміла.

Скупавши Емму, одягнула в чистий і турботливо підібраний під її розміри одяг. Ще й з пандами… Нісенітниця якась, якщо врахувати день у Блумінгдейлі. Вона була у захваті від них. Поки донька стрибала на ліжку, я сама скористаюсь душем. Навіть тут все було білосніжним і блискучим. Здавалося, що навіть косметику він підбирав для мене, тому що все було таким, до чого я звикла. Щойно теплі краплі торкнулись мого тіла, я дозволила собі трохи розкоші — виплакатись.

Марк… Певно, він вже знав, що сталось і місця собі не знаходив, шукаючи нас. Як швидко все це владнається? Коли знов побачу його? Це ніби якийсь сон, від якого я ніяк не можу прокинутись. Марк так цього боявся і от… 

Душ прийняла я досить швидко, адже не на курорті. Хоча можна було б посперечатись, дивлячись навколо. Накинула на себе білосніжний халат і мовчки подякувала, що хоч не в підвалі нас триматимуть й не голодними. Та й Емма у захваті, а лише задля цього я готова стерпіти все. Підійшовши до дверей, я застигла. З кімнати лунали голоси. Серце шалено забилось і я практично вибігла з ванної… І знову в ступор.

На мене з ліжка здивовано дивилося дві пари очей: одні такі рідні та щасливі, а інші дивовижно блакитні та… здається, теж щасливі. Від останніх мені аж незручно стало і я автоматично стулила халат ледь не під горлянку. На це Грег лише посміхнувся.

— Матусю, я розказую Грегу казочку про булочку, бо він геть казок не знає.

Емма так вільно почувалась у його присутності, що мені б радіти, але чомусь виходило навпаки.

— Люба, гадаю, Грегу треба відпочивати, як і тобі… — звернулась до неї, але обережно подивилася на чоловіка, підходячи ближче. — Тобі вже час спати, моя мила. А казочку розкажеш іншим разом.

— Та я б залюбки послухав, — невимушено підхопив він, так само посміхаючись: ніжно і тонко, чим не відштовхував. Хоча Грег чітко бачив мої насуплені брови, тож, мав би відступитись від свого задуму. Та Грег продовжив: — Мені дійсно цікаво, чи втекла булочка від своїх переслідувачів?

Але Емма знову грала у свою гру:

— Ні. В казці лисичка її з’їла, а по-справжньому, то ті поганці нас впіймали.

Грег підняв одну брову і перевів погляд знову на мене.

— Он як… — протягнув він, на якусь мить замислившись. — Гадаю, тобі дійсно вже час спати, Еміліє. Мені сподобалась твоя казка, але зі мною тобі не варто нічого боятись, запам’ятай це.  

Ну от як це називалося? Він навмисно переді мною говорив все це моїй дитині? Нахилився до неї і поцілував у чоло, провівши рукою по її голівці… Я геть не розуміла цього чоловіка, аж настільки його поведінка дивна.

Але Грег лише мовчки глянув на мене і залишив кімнату.