Розділ 22

Інна

— Привіт, Пітере! — привіталась я і ми потисли один одному руки. — Вибач, що так несподівано відклала нашу зустріч… Не було в країні… 

— Не перепрошуй, Інно!

Як завжди, Пітер був дуже чуйний до мене і згодився прийняти, щойно я йому подзвонила. Після втрати Алекса змушена була пройти курс лікування, оскільки мій організм після викидня зіграв зі мною злу гру… 

— Проходь, зараз огляну тебе. Сподіваюсь, цитологія цього разу втішить.

Пітер почав ретельно мити руки, а я лише зітхнула та пішла готуватись до огляду. Якби хтось сказав мені, що моїм гінекологом буде чоловік — я б зашипіла на ту людину, як та кішка. Втім, сталось, як сталось і невідомим чином ним став саме чоловік, але я змогла йому довіритись. Можливо, саме через випадок з Алексом.

— Просто жах, — почувся схвильований голос Бетані з-за ширми, коли він завершував огляд, — там якийсь гарний чоловік вештається в коридорі. Усі твої пацієнтки заглядаються на нього, хоч би не вродили передчасно від захвату!

Ми засміялись й Пітер залишив мене привести себе до ладу.

— Мабуть, то Джон чекає на мене, Бет, — відповіла я, вдягаючись. — Будь ласка, скажи йому нехай зачекає надворі, я через кілька хвилин вийду.

Вийшовши, я сіла перед Пітером, який зосереджено вносив записи в мою картку.

— Я зателефоную тобі, щойно будуть готові результати, — промовив лікар, завершуючи з текстом, а потім глянув на мене. — Поки що мені все подобається, ніяких патологій я вже не бачу, але краще дочекаємось цитології, щоб знати напевно. Ти головне не хвилюйся і не уникай вітамінів.

— Дякую, Пітере.

— Нема за що, Інно.

Ми обмінялися посмішками і я пішла на вихід. Дорогою перевірила свою сумочку, чи не залишила телефону в кабінеті, як минулого разу. Коли раптом почула своє ім’я:

— О, Інно! Яка несподівана зустріч! — пролунав чоловічий голос десь неподалік.

Я розгублено озирнулась по сторонах, адже не думала, що ще якісь Інни тут могли бути. Дійсно несподіванкою було зустріти містера Доусона, який саме впевнено прямував до мене коридором.

— Вітаю вас, містере Доусон, — відповіла якомога ввічливіше, протягуючи свою руку для потискання.

— Ну що ви, Інно, зараз у нас не робоча зустріч, тож я наполягаю звертатись до мене виключно Грег.

І він же чудово бачив, що я не хотіла такого звертання, але свідомо тиснув саме на це. Наші руки торкнулися, а слідом за ними зустрілися і наші погляди. Дивовижні блакитні очі були прикуті до мене, уважно вивчаючи. І вкотре це дивне відчуття, що й при першій зустрічі… Серце знову розхвилювалося. Я бачила, що Грег аж сяяв, принаймні його посмішка була дивовижною чи то від зустрічі зі мною, чи то він завжди такий. Хоча в той раз він ніби й не таким щасливим здавався. Чи таким? Його темно-русяве волосся, як завжди, зачесане догори й жодна прядка не наважувалася вибитись з трохи кучерявої копиці. І невидимою силою від нього було ніби важко відвести погляд.

— Дивно вас тут зустріти, Грегу. Чи не захворіли часом? — все ж запитала я, радше задля ввічливості та й щоб мати змогу відвернути свою увагу з нього на розмову.

— Та трохи, якщо можна це так назвати… 

І знову його губи розтягнулися у дивній посмішці. Потім відчинив двері, щоб я вийшла першою з приміщення.

— Ви дуже чемний, — зауважила я.

— З гарною жінкою лише так, Інно.

Мені справді ставало ніяково через таку надмірну увагу.

— Це зайве… 

— О, вибачте, я геть забув, що ваш чоловік може не так зрозуміти.

Мала б насторожитися, але більше занепокоїв погляд Джона, який вже прямував до нас. Зосереджений, брови напружено зведені докупи, а погляд спопеляв Грега, який не одразу помітив його. Щойно Грег хотів було торкнутись мого плеча, як Джон перехопив його руку.

— Якісь проблеми? — запитав він басом, навіть не знала, чи то в мене, чи то в Грега.

— Все добре, Джоне, це мій знайомий з видавництва. Ми випадково тут зустрілись і він лише провів мене до виходу, — подивилася на Грега, який потирав свій зап’ясток, пронизуючи Джона крижаним поглядом, але потім видавив з себе легку посмішку. — Вибачте. Була рада з вами зустрітись. Якщо виникнуть питання, то ви маєте мій номер. До зустрічі, Грегу.

— Так, я теж був радий зустрічі… Ми ще неодмінно зустрінемось, Інно.

Чула вже практично в спину, бо Джон вже вів мене до авто.

*

Ввечері ми з дівчатами саме готували вечерю, коли двері ліфта відчинились і я почула кроки та Марків голос. На вечерю ми з Юлею таки наліпили вареників, Емма теж частково допомагала, підсипаючи борошно, або складаючи готові вареники на пергамент. Втім, я автоматично почала прислухатись до розмови, що починала затихати в міру зміни їхньої локації. Одне знала напевне, Марк не на жарт був стривожений.

— Справишся? Я зараз повернусь.

Юля лише кивнула і продовжила доліплювати тісто.

У вітальні Марка не було, тож я піднялась до його кабінету. Ну як кабінет — скоріш ще одна вітальня на верхньому поверсі, облаштована, як кімната саме для Маркової роботи та важливих зустрічей. Саме тут дах звужувався, тому площа була цілком достатньою для однієї просторої кімнати. В зоні біля каміна було розташовано два крісла та кавовий столик, а в протилежному боці робочий стіл, праворуч великі панорамні вікна з виглядом на хмарочоси Мідтауну.