Розділ 21

Марк

Насправді ідея щодо самозахисту мені навіть дуже сподобалась. Так, Інна досить тендітна, щоб змогти себе захистити, але коли вона мені заліпила ляпаса, то сили було задостатньо. Тож, якщо навчити її володіти певними рухами… Хм. Треба організувати.

У двері постукали, чим вивели мене з моїх міркувань. Я уважно подивився перед собою.

— Містер Нельсон, — почав Девід, увійшовши. Вигляд мав схвильований. Підійшов до мене й одразу посунув до себе мій ноутбук та увійшов у систему під своїм паролем, показуючи запис з камер надворі. — Це вчорашній запис.

На що ж я дивився? Поки не розумів, лише спрямував свій погляд у напрямку, куди Девід тикав пальцем. Нахилився ближче і побачив авто по інший бік вулиці з прочиненим вікном. По марці міг визначити, що то «Dodge» темно-зеленого кольору, щоправда, номер не зрозумілий, наче було написано: «Тато». Чоловік за кермом палив, бо час від часу з вікна струшував попіл. Ну, наче нічого незвичного.

— І? Ти хотів показати мені, як якийсь чоловік палить у своєму авто?

— Зараз буде.

Ок. Продовжив дивитись далі. З боку компанії до «Доджа» прямував кур’єр, оглядаючись по сторонах. Відчинив дверцята та зник за ними. Авто стояло ще з хвилину та повільно рушило з місця.

— Це все? — подивився на Девіда. — Кур’єр поїхав… 

— На «Доджі»? З водієм? Так квапився, що свою куртку забув на вулиці?

Лише тепер придивився, що й справді, той зняв куртку та викинув її. Глянув на свого начальника охорони вже мовчки, аби знов не ставити безглуздих запитань.

— Він прийшов зранку та вийшов під вечір. Бачив на камерах лише до ліфтів. Далі не видно ніде, або ж перевдягнувся… Я не можу розпізнати його. Гадаю, з цим Вінс краще впорається. Якщо я буду знати хто то був, то й зможу прогнати по камерах куди він ходив всередині.

— Я тебе зрозумів. Дуже добре, Девіде.

Взявши свій телефон, набрав Вінса. Відповів не одразу, але ж встиг, поки не вибило.

— Вінсе, для тебе знову є робота. Чекаю в себе, — перевів погляд на Девіда. — Зараз він приїде, зустрінеш його і якщо щось знайдете — одразу до мене.

Він кивнув і зник за дверима. Я знову повернувся до відео, шукаючи хоч якісь деталі. Та марно, коли ти навіть обличчя не мав. Було видно лише, що приблизно чоловік був мого віку та й факт, що вони приїхали на челенджері, непокоїв мене не менше. На такому авто доставляння не розвозили.

Спроби працювати над документами вже вкотре порушувались моїми думками про те авто. Я схрестив пальці перед собою і вклав на них своє підборіддя. Наче залип на кадрі. Знов і знов, бо був впевнений, що вони ті, хто мені потрібні. Але я нічого не знав про них, на відміну від них!

З ляскотом закрив ноутбук і звівся на ноги. Скинув піджак та послабив краватку, розстібаючи ґудзики на сорочці. Жар торкнувся ледь не кожної ділянки мого тіла, настільки гнів розходився моїми венами разом з кров’ю. Підійшов до вікна і почав вдивлятись на життя внизу. Вперше пошкодував, що хмарочос такий високий. А що як вони знову десь там? Стукнув по склу, відчуваючи свою безпомічність, від якої гнів тільки зростав. Вони знали про мене все, а я зовсім нічого про них! Прокляття!

Згодом без стуку в кабінет увійшов Вінс, а слідом за ним і Девід. Лише б з новиною, молився подумки. Мовчав, лише чекав від них чогось доброго.

— Дивись, — почав Вінс, показавши мені скрін екрана. — Знаєш цього типа?

Уважно подивився на чоловіка по статурі досить схожого на того кур’єра. Темне волосся, що стирчало з-під кепки, очі такі ж темні, статура міцна, але не кремезна. Але однозначно я не знав його. Одна камера ледь захопила обличчя чоловіка, якість Вінс максимально покращив, але нічого нового в ньому не побачив. Хитнув головою, вирівнявшись.

— Він входив зранку в будівлю, як від кур’єрської служби. Девід перевірив призначення доставлення, але тоді ніхто не звернув увагу на те, що він майже весь день провів в будівлі… Доставляння було на сороковий поверх… 

— Стоп! — ошелешено обірвав я. — Це ж під нами… Як це він пробув весь день поверхом нижче й ніхто на це не звернув увагу?! Девіде?

Глянув на начальника охорони. Той винувато опустив голову.

— Я в той час був у вашого батька… На посту був Тревор… 

— Допитав його, чому він не зважив на це?

Девід знову винувато похитав головою. Вінс пройшовся пальцями по клавішах, а потім промовив:

— Гадаю, варто було б.

Розвернув до нас екран та увімкнув запис де незнайомець підійшов до рецепції. Тревор стояв неподалік, коли чоловік проходив повз, наче нічого особливого не відбувалось. Розвів руками, бо знову не розумів, що Вінс хотів показати. Він вернув відео назад, почарував над клавішами й програма захопила Тревора більшим планом. Та нехай тобі… Власноруч придушив би його за це… Охоронець досить непомітно очима подав знак кур’єру і пропустив його до ліфта.

— Приведи цю погань до мене! — процідив крізь зуби, ледь стримуючись, хоча вже був на межі.

— Він здав зміну вранці… — промовив Девід.

— То привезіть його! — закричав я.