Розділ 19

Марк

«Мені бракує тебе…»

Знов і знов я повертався до нашого листування з коханою. Інна написала перша, а це означало, що вона більше не ображалася на мене, що й лиш підтвердила далі своїм повідомленням. І я дійсно був божевільним від неї, особливо коли усвідомлював напругу, яка починала давити мене знизу. Навколо ж було купа людей, які про щось доповідали, але я був весь з нею. Бажання торкнутись її лише нарощувало свою амплітуду в мені… Поки вона не спинила мене. Може, й тоді воно було на краще.

Лежати в порожньому ліжку було досить важко для мене, але, мабуть, так мені й треба, аби нарешті навчився довіряти своїй дружині та не робити дурниць. Відсутність коханих поруч зайвий раз нагадувала мені чому їх не було.

Грег.

Інна так назвала того чоловіка. Чи може це бути він? Я невпевнений, хоча одразу пригадав його погляд — впевнений, анітрохи не розгублений та з викликом. В останньому я певен. Але він міг бути звичайним колегою, якщо вона сказала, що то в них була зустріч по роботі. Та це не пояснювало його погляду на мене в той день.

Халепа! Я геть заплутався! А Вінс досі мовчав. Подзвонивши Таясу, я одразу ж ввів у курс справи, хоча не думав, що хтось з ворогів знатиме, що вони були там. Втім, я мав бути впевненим, що весь той час, вони будуть в безпеці, а Таяс напоготові в разі чого, адже, я ще не знав з ким мав справу. І саме це дратувало мене найбільше.

День, другий, третій… А лють все більше роздирала мене, бо жодних реальних зачіпок не було. Лише відео з камер на розі біля редакції, яке дістав Вінс. Я впізнав того чоловіка, уважно спостерігав за їхньою розмовою у кав’ярні. Знову, наче в той день. Так само бачив його погляди на мою жінку й зайвий раз переконувався, що він мав на неї свої бачення. Втім, Вінс пробив його, але нічого путнього на нього не знайшов. Лише ім’я та прізвище, а за адресою проживали зовсім інші люди; рахунків на його прізвище жодних не було, як і працевлаштування. Хоча варто зауважити, що для безробітного він був одягненим у люксові черевики та вбрання, а в цьому я був впевненим, бо сам віддавав перевагу саме таким речам. А якщо це так, то виникало інше питання — хто він насправді й чи взагалі така людина існувала? Навіть через Вінсову систему пошуку результату не було. Я б дійсно подумав, що він ні до чого, якби не така таємничість його персони. Отже, він свідомо приховував це й підготувався, що я шукатиму саме його. Мої нишпорки не знаходили жодних зачіпок і стосовно тієї ночі у клубі. Жодних свідків, жодних доказів. Він дійсно був схожим на мою тінь… Яку бачила лише Емма. Абсурд… 

Минуло понад тиждень марних пошуків. Розмов телефоном з моїми дівчатками мені було замало, я рвався до них, туга була неймовірною. Особливо спрага по Інні… Пошуки зводили мене з розуму і чим більше я його втрачав, тим більше усвідомлював на скільки вона мені зараз потрібна. Декілька палких листувань у твіттері мені було замало, навіть чути її голос було замало, від всього мене розривало ще більше. Ніколи б раніше не подумав, що буду таким одержимим своєю дружиною який рік поспіль. Пройшло п’ять років, а я хотів її не менше, навіть ще більше, ніж до цього. Тому я анітрохи не розумів тих чоловіків. Мабуть, саме тому я зараз сидів в авто і Джон віз мене в аеропорт. Сказав про це лише батькам, Таясу та Інні планувалося зробити несподіванку. Хоча, в нашому випадку, наші сюрпризи закінчувалися досить сумно… Насторожувало.

Цього разу я прилетів один. Джона залишив працювати над моєю «тінню» разом з усіма. Та й там, гадаю, нас і так було б забагато. Телефоном Інна хизувалася батьківським будинком, в якому вони тепер мешкали, знайти їх було не складно. Ну, можливо, моя параноя зовсім трохи перейшла межі, але в дану мить то було досить доречно.

Тож я їхав знайомою вулицею доки попереду не побачив декілька знайомих постатей, дві з них наймиліші моєму серцю. Вдалечині йшла Інна, тримаючи Емму за руку, поряд йшов Таяс, Віта та Юлія. Я потихеньку рухався слідом, а в самого серце, як той двигун, ладне було перемкнутись на вищу передачу. Якихось кілька метрів між нами, але не сигналив, аби не злякати. Першою озирнулася Емма і завмерла. Я вчасно натиснув на гальма. Бачив як сяяла усмішка на її личку й одразу вийшов з авто. Доня, не затримуючись, побігла до мене і я одразу ж підхопив її на руки, обціловуючи. Інна, здається, й досі не вірила, що я приїхав, підходила повільно, тримаючи долоньки біля губ, до яких шалено бажав торкнутись. Зробив декілька кроків назустріч, тримаючи Емму на руці, а іншою пригорнув до себе дружину. Палко впився в її губи, відчуваючи, як тіло почало вкривати вогнем.

— Вибач за все, життя моє. Наступного разу вдар, аби спинити… — прошепотів в її губи. — Ні, краще жодного наступного разу! Дозволь завжди кохати тебе… 

І знову наші губи злилися в такому бажаному поцілунку. Весь час я сходив з розуму лише за такі миті. Та Емма так невчасно поплескала мене по плечі… Омг… 

— Татку, на вас дивляться… — прошепотіла вона досить серйозно.

Так, та трійця ще і як на нас дивилась, хихочучи. Інна лише посміхнулась та заховала лице в мої груди. Навіть здалося, що вона втягнула носом мій запах, торкнувшись моєї шиї.

— Мила, а ти не проти, якщо я заберу матусю на деякий час? — прошепотів Еммі, щоб лише ми це чули. — Таяс вас заведе додому, а ми з матусею незабаром повернемось. Добре?

— Добре, але якщо ти знову не образиш її, — пригрозила вона мені.

— Нізащо, люба моя. Обіцяю.