Розділ 16

Інна

Ми з Еммою приїхали до Донни практично без зупинок. Хіба що Емма забажала дорогою тістечок, тож зробили вимушену зупинку біля кондитерської. Сьогодні самі, без Джона, часом його ставало забагато за спиною. Навіть не знаю, чи звикну колись до тіні позаду, як Марк до Таяса. Сірі пейзажі мало втішали дорогою, мабуть, як і мій настрій. Але, зустрівши Донну з її завжди привітною усмішкою, стало значно легше. Вона зустріла нас палкими обіймами. Звільнившись від своєї куртки, Емма одразу побігла у вітальню й почала розкладати на столику свої малюнки та розмальовки.

— Як ти, моя люба? — запитала Донна, щойно ми увійшли у вітальню.

— Відносно добре, але не знаю, якою мені бути після вчорашнього. Це… пригнічує та дратує.

Зітхнувши, я сіла на диван, а Донна поряд. Почулися кроки з коридору, то була Ненсі.

— Чай, каву?

— Чай. Дякую, Ненсі.

Поки Ненсі повернулась на кухню, я потроху почала розповідати Донні про вчорашній вечір, також про злощасні квіти, які сприйняла за Маркову увагу. Здається їй, як матері, було важко слухати мої слова, але я не знала кому ще розказати. Адже після Марка я могла вилити душу лише їй. Бачила її погляд і мені було шкода, що саме ми з Марком стали причиною цього смутку. Поява Ненсі дещо відвернула нашу увагу, хоча лише на якусь мить — поки вона знову не залишила нас.

— Я поговорю з ним, — після всього розгублено сказала мені. — Це геть не схоже на мого сина… Його щось хвилює і дуже дивно, що він тобі нічого не розповідає про це.

— Після випадку зі мною, Марк змінився… 

Дона відставила свою чашку й уважно подивилась на мене.

— Ти про Алекса?

— Майже… 

Я трохи розгубилась, бо те, що було на терасі, досі залишалось між нами трьома. Хоча, може, вже й час довіритись і Донні, гляди та й порадила б щось. Досі я намагалась не згадувати той день, оскільки мої зусилля все забути, коштували досить дорого. Та й говорити про це з нею, здавалось мені досить необачною ідеєю. Хай там як, але я завжди буду лише матір’ю їхньої онуки. 

Мій погляд спинився на Еммі, яка розфарбовувала малюнки, а погляд при цьому був досить зосередженим.

— Було дещо… Здається, після того Марк став іншим, — я подивилася у свою чашку, немов знайшла б там потрібні слова. Відчувала на собі напружений погляд Донни, але продовжила: — Мені було важко… Я не хотіла розлучатися з Алексом… 

Відчула, як сльози підступили до очей. Я не могла озвучити це вголос. Але, зрозумівши всю важкість моїх слів, Донна відставила свій чай на столик і сіла ближче, а миттю пізніше її рука обійняла за плечі.

— Я не думала тоді, що ціною мого вчинку стане Марк… 

Намагалась приглушити свій плач, але не могла навіть цього. Я так давно не плакала через це, думала, що все позаду… 

— Він не каже, але я відчуваю та розумію, що він боїться мене втратити. Може, й тому ревнощі так накривають його… Не знаю, як змусити його поговорити про те, що турбує, що заважає йому… 

— Люба моя… Все буде добре… 

— Бабусю, я матусі так само сказала… — не відриваючи очей від малюнка, пробубоніла Емма.

— Ось бачиш, навіть наша зіронька так каже. Отже, заспокойся і все вирішиться, — Донна взяла моє обличчя в долоні й ніжно вдивлялася в мене, наче моя мама. — Я з Марком побалакаю, а ви тим часом відпочинете. Вже навіть знаю як! Головне — перестань плакати й довірся вашим почуттям. У будь-яких стосунках бувають злети та падіння, але ти маєш пам’ятати, що у вас з Марком особливий зв’язок від самого початку. А ще — у вас є Емма.

— Дякую.

Я притулилась до Донни й обійняла, наче власну маму.

— Для вас що завгодно, любі мої. Гадаю, твої батьки будуть раді познайомитись з онучкою.

Відсторонившись від Донни, я не могла повірити своїм вухам. Через моє навчання та народження Емми, з батьками ми спілкувались виключно телефоном, періодично надсилаючи їм фото. В мене в грудях, наче хтось затріпав крилами лише від думки знову повернутися у свою «колиску». Одразу безліч спогадів один за одним почали виникати у свідомості: дитинство та ігри до опівночі біля дому; перше кохання в третьому класі, згодом нове і ще новіше, але кожне однобічне; сварки батьків, брата… А почалось на такій позитивній ноті… 

— Це буде просто чудово, — відповіла дещо невпевнено, — але, як Марк поставиться до цього?

— Буде гарною нагодою, щоб він розібрався зі своїми проблемами. Щоб як слід скучив за вами, — Дона стиснула мою долоню, а іншою рукою відгорнула волосся з мого обличчя. — Та й тобі необхідно забути все погане, а де, як не там?

— Ти маєш рацію. Хоча я хвилююсь.

— Нема чого, люба. Таяс поїде з вами. Це без заперечень!

До нас саме підбігла Емма і дала Донні малюнок.

— Бабусю, дивись, що я вранці намалювала.

Донна взяла аркуш і почала уважно розглядати намальоване. І лише тепер до мене дійшла важлива річ… Я глянула на доню, а потім на аркуш.

— Це — мій дім, в якому я виросла, — я вказала малюнок, — ось мій під’їзд, а он там навіть пень від зрізаної берези вона намалювала. Це наша лавка, на якій ми завжди сиділи з друзями… Я не розказувала їй цього.