Розділ 13

Марк

Спортзал після роботи став обов’язковим в моєму житті. Події минулих місяців не залишали мене, а біля груші я відпускав свій гнів. Здавалося б, що раз відбив її як слід та й забув про всі негаразди. Але було кілька факторів, які завжди впливали на мене.

Першим був той факт, що через мою самозакоханість мого сина не стало, інакше незабаром він мав би народитись. Чого ніколи не станеться… 

По-друге, моя кохана жінка постраждала через це. Я й досі не усвідомлював навіть половини її болю, хоча сам був, наче розп’ятий.

Третій фактор взагалі робив мене твариною, бо саме так я накинувся на зовсім не знайому дівку… Часом думав, як так могло статися, адже я, бувало, пив, але щоб аж так паморочило мою свідомість — це вперше. Я й досі припускав думку, що вона була підіслана саме для цього, тільки не знав ким і що мало статись далі за їхнім планом.

Та вся біда полягала у тому, що однієї з ночей на терасі нашого пентхауса я побачив дещо, що змінило мій світ. А він розташований, на хвилину, на тридцять сьомому поверсі! Я чув, як Інна підвелась з ліжка, перед тим поцілувавши мене. Чи це змусило мене напружитись? Ні, не це. Скоріш думки, про які ми так і не говорили після того зізнання. Ми говорили про все на світі, але жодного слова про нашого сина. Тоді я думав, що це цілком нормально — не підіймати таку болючу тему. Та я помилявся! Прокляття… Якоїсь миті, наче хтось намагався затиснути моє серце в кулак, від чого я зіскочив з ліжка. Не знаючи, що то було, я біг, немов скажений у пошуках Інни.

Забіг в кімнату доньки — їх там не було. Виникло в думках, неначе дежавю, коли я їх втратив на цілий тиждень і от знову… Тоді я зайвий раз переконався в тому, що наш з Інною зв’язок, який виник ще в Києві, міцною мотузкою тримав нас разом. Мої босі ноги зупинилися перед відчиненими дверима на терасу. Я затамував подих, боячись налякати, але не знав кого більше — її чи себе. 

На дворі була осінь, досить прохолодна, а вона стояла там в одній нічній сорочці. Через скляну огорожу здавалось, що вона стояла на краю світу. Мою душу розчавлювали з неймовірною жорстокістю та задоволенням, бо пекельний біль розривав мене. Емма тримала матір за руку і вони мовчки дивились одна на одну. Відчув, як сльози скотилися по моїх щоках, коли я зробив кроки до неї, молячись, аби встигнути… Щойно вона була в зоні досяжності, я рефлекторно вхопив її за руку та смикнув на себе. Щосили втискав у груди, аби ні на дюйм не відпустити, не втратити. Відчував холодні плечі, чув її плач, який наступної миті перетворився у крик її душі, який вона весь цей час тримала в собі. 

Думав, я розумів її біль, але коли почув це ридання, то усвідомив, що навіть близько не розумів материнської туги за сином, яку вона так вправно ховала за усмішками до нас з Еммою. І розумів чому. Я не сказав ні слова — мовчки заколисував Інну, як Емму часом. Та й що сказати? Вибач? Цього не достатньо. Скільки б я не перепрошував і скільки б вона не говорила, що пробачила — біль не зник і дитина не повернулась.

Через мене.

Підсвідомо я почав робити їй подарунки ледь не щотижня, наче цим я намагався спокутати свій тягар. Хоча після тієї ночі Інну, наче підмінили, але я все одно боявся, щоб більше такого не повторилось. Ми ніби повернулись до нормального життя, але я щодня боровся з докорами всередині. Спортзал мене неабияк відривав від проблем та тримав у формі, бо я розумів, що настане вирішальний час.

Випадок у клубі Чейза не залишився осторонь моєї уваги. Я отримав записи камер того вечора, знову повернувшись у той фатальний для мене вечір. Що відбувалось за дверима вони не показували, але подій в коридорі та залі було достатньо. У полі зору з’явилась та дівка у мінісукні, дійсно дуже схожа на Інну, хоча вона ретельно приховувала обличчя від камери. Отже, розуміла, що не можна світитись, але не врахувала, що була ще одна камера, яка чудово зафіксувала її обличчя. Дівчина вдавала офіціантку, бо в руці вже була пляшка, яку вона ретельно збовтувала. Отже, щось таки підсипала. Поки я спорожняв першу поза камерою, дівчина періодично чатувала в коридорі, кілька разів роблячи телефонні дзвінки. Після цих дзвінків в клубі з’явився незнайомець, який постійно тримався в тіні, щоб жодна з камер не змогли чітко його впіймати. Та важливим було те, що він тинявся у коридорі біля мого привату. Він то точно знав про всі камери, бо його обличчя не втрапило на жодну з них. Бачив лише його темне вбрання та кілька разів годинник на який він декілька разів дивився.

Бачив, як Таяс вийшов з кімнати, набираючи номер. Щойно він зник з поля зору, з тіні знову вийшла та дівка й зникла за дверима зі мною. Що було там я досі пригадував з неймовірною огидою. Втім, чоловік у тіні нікуди не дівався, чекав. Поява Таяса йому дуже не сподобалась, оскільки він очевидно занервував, коли дівуля вибігла з привату й кинулась до нього. Якусь мить вони ніби сперечались, а потім зникли у темряві, а вже через якийсь час Таяс виволік мене з кімнати. Виглядав я паршиво. Досі не знали, що було підмішано у віскі, але мене вимкнуло досить потужно. Хто вони такі ми також досі не знали, навіть при всіх моїх можливостях, вони були, наче ті примари.

Мені залишалось продовжувати пошуки та чекати на результат, а це тривало місяцями. Часом воно здавалось моєю нав’язливою ідеєю. Навіть лягаючи спати, я подумки аналізував усі можливі способи, щоб знайти їх. Зізнаюсь, коли біля тебе спала кохана жінка, думати про тих виродків було схоже на одержимість. Або ж я таки став одержимим. 

*

Сьогодні я звільнив себе від усього раніше, бо хотів здивувати Інну, зустрівши біля редакції. Я знав, що вона чекатиме Джона, тому відпустив його, особисто прямуючи до коханої. Побачив її вже здалеку: волосся розвівалось прохолодним зимовим вітром, пальто знову не зашпилене, добре що рукавички та шарф прихопила. Очима шукав місце, де б зупинити авто, довелось припаркувати неподалік перед редакцією. Почав виходити з машини, як мій погляд зупинився на чоловікові, що саме підійшов до моєї дружини.