Розділ 11

Марк

Відпрацьовуючи вправно кожен удар, я відчував свободу. Вже тиждень Таяс ганяв мене в спортзалі та на ринзі, вибиваючи з мене всю дурню, яка раніше змушувала робити непоправні речі. Як він і просив — я не шукав своїх дівчат. Дозволив їм відпочити, під час чого і себе привів до ладу у своїх мізках, але не в душі.

Я дуже сумував за ними, шалено хотів обійняти їх, розцілувати. Повертатись, нарешті не в порожній дім. Хотів знову наїстись Інниного борщу, її вареників, навіть сам би допомагав їх робити, хоча не годен, але ладен навчитись навіть цього, лише б вони були поряд.

Мої думки змусили мене пропустити лівий хук, від чого я не встояв на ногах та звалився у куток рингу. Таяс глянув на мене до божевілля пронизливим поглядом. Навіть розгубився на якусь мить, бо геть не розумів, чого він від мене зараз чекав.

— Ти знову хтозна-де, Марку. Так я тебе і прибити можу, якщо ще раз не ухилишся від такого удару.

— Вибач. На мить відвів увагу. Ти мене цілий тиждень ганяєш, як перед важливим боєм. Батько в офісі, ти тут… У вас ціль — звести мене зі світу?

Я підвівся на ноги та витер піт з лоба. Почав знімати рукавиці, але Таяс зробив джеб правою в моє плече від чого я ледь не втратив рівновагу.

— Зосередься!

— Та не можу я вже! Тиждень, Таясе! Цілий довбаний тиждень я нічого не знаю про них!

Продовжив вже нервово звільняти кисть від бинта, але Таяс знову завдав удару.

— Я сказав досить! — крикнув на нього, але не відбивався більше. — Думаєш, я не розумію, що ти робиш? Ти тиждень протримав мене грушею! Я знаю, що ви щось приховуєте від мене і тому це все робите!

Помітив зміну у погляді навпроти. Отже, я вгадав. Цей факт мене напружив і розгубив водночас. Звільнившись від іншої рукавиці, я залишив ринг. Пішов в душ, знімаючи інший бинт. Не затримувався там. Знову якась апатія накотила на мене чи, може, це так я сумував? А я до болю страждав без них. Тиждень каяття зробило свою роботу, бо в мене не було більше сил це продовжувати. В роздягальні я глянув на себе у дзеркало: попри рукавиці, синці на тілі завжди нагадували про те, що Таяс гідний суперник. Спаринг в кінці дня був моїм супроводом впродовж цих днів. Наче й звик, але краще б не за таких обставин.

— Вітаю, сер! — як завжди, привітав мене Гаррі. — Ви сьогодні в гарній формі.

— Дякую, Гаррі.

А сам подумки пропускав через себе тиждень, який привів мене в таку форму. Посміхнутись вийшло досить гірко. Ми пройшли всередину. Усю дорогу Таяс жодного слова не сказав мені та й і я не сильно прагнув до розмови.

Ліфт відчинився і ми звично увійшли в помешкання. Зупинився одразу, як почув кроки.

Назустріч йшла мама. Очі ніби сяяли… Але було в них ще щось. Я її не бачив з того клятого дня, але тепер мене напружувало це «щось», яке я помічав і у Таяса. Відклав це на потім та винувато підійшов до мами, обійнявши її.

— Вибач мені… Я дурень… Я не хотів тебе розчарувати… 

— Все добре, синку, — якось важко видихнула вона, наче й не пробачила. — Всі ми припускаємось помилок… 

Втім, я їй не вірив, аж таким сумним здався її голос. Але вдячний і за ці слова, і за її обійми.

— А Інна з Еммою? — запитав обережно, відсторонившись від неї.

— Нагорі, вкладає спати. Ми щойно з аеропорту… 

Ні миті не чекаючи, я вже біг по сходах. Серце калатало, у вухах гуділо, руки тремтіли… Подих перехоплювало з кожним новим кроком. Уповільнюючись, я підійшов до дитячої кімнати, яка так само мала вид на Центральний парк. На мить зупинився у дверях, милуючись вигинами моєї коханої, яка лежала біля нашого дива. Спершу подумав, що Інна теж заснула, але помітив, як вона гладила волосся доньки.

Підійшовши ближче, я у покорі впав на коліна. Мовчки притулився головою біля її колін, наче той злочинець перед катом. Відчув, як вона здригнулась від мого дотику, але не відсторонилась від мене. Поки не наважувався сказати жодного слова — намагався усвідомити, що вони насправді тут. А мої дівчатка дійсно були вже тут. Тепло, запах… Все моє рідне… Підійняв голову, подивившись на доньку, яка заснула. Потім наші погляди зустрілися і мій подих немов розчинився навколо неї. Взявши Іннину руку, я почав жадібно цілувати її. Ніби геть забув, яка вона ніжна… 

— Вибач, любове моя… — шепотів між поцілунками, підіймаючись вище. Цілував її плече, а згодом спинився біля вуха. — Вибач, благаю… 

Інна досі мовчала, але далі вона підвелась з ліжка, поправивши Еммі ковдру. Поцілувала у чоло й відсторонилась, наче дозволяючи мені поцілувати доньку. Саме так і зробив: цілуючи моє янголя, подумки перепрошував і її, чомусь вірячи в те, що вона навіть подумки це почує.

Відчув дотик. Кохана взяла мене за руку та повела за собою в нашу кімнату, посеред якої зупинилася згодом. Мою руку так і не відпустила, натомість підійшла до мене, міцно притулившись, наче ми не бачились роками.

— В нас все буде добре, — прошепотіла вона з відчутним тягарем у голосі.

— Якщо ти вибачиш мені… 

Почув, як важко зглитнула, але ще сильніше стиснула свої обійми.

— Вже… Мені було важко, але я не можу без тебе… — її голос був тихий та щирий, як і завжди. — Я дуже кохаю тебе…