Розділ 5

Марк

Клятий час мого відрядження ледве закінчився, виснаживши мене, як ніколи. А це аж два місяці! Через це я лютував мало не щодня, але, чути моїх дівчаток телефоном, трохи вгамовувало цю лють. Бо кожна розмова надихала мене новими силами, завдяки чому я витримав це відрядження. Вдома все стабільно, бо знав, що мчатиму до своїх дівчат, а тут лише гарував мало не по дванадцять годин та повертався в порожній номер. І все задля того, аби якнайшвидше повернутись.

Два роки назад батько вирішив запустити мережу готелів в кількох країнах. Наче до всього нам бракувало лише їх! Та він вирішив, що це буде гарним вкладом у майбутнє Емілії, тож я не став заперечувати.

Про своє повернення вирішив не сповіщати, зробивши сюрприз. Сьогодні повертались по Лексінгтон авеню, заїжджали ще по кількох справах. Навіть не знав чи радіти тепер цьому. 

Кохану постать я впізнав би будь-де з-поміж тисяч. Інна була в легкій сукні, яка розвівалась легким вітерцем, а поряд з нею йшов якийсь блондин. Декілька разів той повернув до неї голову, завдяки чому підмітив, що ніби мого віку, щось їй впевнено розказував, а вона, і собі, досить уважно його слухала. Чи ревнував я в цю мить? Та я казився! Чи то так давала розлука, чи то якась невідомість, що я чогось не знав, але щось недобре закралось всередину.

Вони йшли у напрямку Центрального парку, та я сказав не квапитись, тож їхали слідом, як той хижак, спостерігаючи за своєю здобиччю.

— Не роби передчасних висновків, — почув я Таяса. — Приїдеш та й запитаєш спокійно. Бачиш же, що вони лише розмовляють і навіть на дистанції.

Та я нічого не хотів чути. Десь всередині розумів, що Таяс, як завжди, мав рацію, бо ж він ще жодного разу не помилився. Але інша частина закипала все більше з кожною хвилиною їхньої «прогулянки». Дивився, як вони вже доходили до парку…

— Стань он там, — сказав Стівену, вказуючи на кінець вулиці.

Він зупинив авто і я одразу ж вийшов. Всередині все калатало, досі невпевнений, як слід було діяти правильно. Відчував, що ревнощі взяли верх… Стояв і чекав доки мене помітять, смикаючи жовнами, аж така в них розмова цікава, що Інна дивилася собі під ноги. Лише той чоловік звернув на мене увагу, аж так уважно придивлявся до мене.

От і моя Інна підвела погляд. Як же я сумував за нею! За цим поглядом! Всміхнулася мені, але я чомусь, мов камінь. Свердлив чоловіка поряд гнівним поглядом, йдучи назустріч.

— Не завадив? — мовив сухо.

Поглядом пройшовся між ними. Чоловік виглядав спокійно, а Інна розгублено дивилася на мене. Бовдур, бо розумів, що не такої зустрічі вона чекала, але нічого не міг вдіяти, ревність так і рвалась з мене.

— Зовсім ні, містере… 

— Марк Нельсон, — він протягнув мені руку, та я лише зверхньо глянув на неї, а потім йому в очі. Певно, чув про мене. — Дякую, що супроводили мою дружину. Далі я сам.

Інна зблідла від мого голосу та досить холодної зустрічі.

— Дякую, Пітере, що провели мене. До зустрічі… 

Вона одразу відступила та пішла до авто, опустивши голову. Я затримався на кілька хвилин перед цим Пітером, вивчаючи його. Досить привабливий, жінки таких полюбляли. Суперник? Мабуть, тепер я в будь-якому чоловікові бачитиму суперника. Нічого не сказавши, я розвернувся та пішов до авто.

Інна сиділа мовчки. Хотілося кинутися до неї, обійняти, розцілувати… І одразу ж хотілося вилаятись та влаштувати допит, що то таке було? Понад усе хотілося першого, але інше не дозволяло зробити цей крок. Тож цю коротку відстань ми їхали мовчки.

Вже в апартаментах почув радісний крик Емми, яка бігла зустрічати Інну, але спинилась щойно побачила мене. Майже одразу наші погляди зустрілись. Прохолода пройшла моїм тілом від такого ж крижаного погляду. Знову в нас з нею відбувались мовчазні дивоглядки, в яких я відчув осуд. Власна донька вивертала на долоню кожен закуток моєї душі. Та вона ж лише дитина , яка ніяк не могла розуміти дорослих почуттів. Тим більше не їй знати щось про ревнощі та про гордість!

Зробив до неї кілька кроків, але Емма відступила до Інни.

— Люба, ти чого? — запитала Інна, схилившись біля дитини. Провела рукою по світлому волоссю й поцілувала. — Ти ж так чекала, щоб татко повернувся… 

— Не такий!

Почув, наче відлуння, і вже дивився, як вона бігла крізь вітальню нагору.

— Вибач, — промовив коханий голос, такий сумний та розгублений. Підійшла до мене. — Я не знаю, що з нею… Вона дуже чекала тебе. Ми чекали… 

Торкнулася своєю долонькою моїх грудей, під якою серце закалатало ще дужче. Пригорнулася, прагнучи моїх обіймів, а я стояв, як вкопаний. Лише через якусь мить обійняв Інну та втиснув в себе, вдихаючи такий рідний запах її волосся. Просто стояли посеред вітальні та мовчали. Хаос та сум’яття розривали мене зсередини, боявся втратити контроль, адже відчував, що ладен був зірватись від найменшої іскри. Я впевнений, що Інна ніколи б мені не зрадила та навіть не подумала б про щось подібне. Разом з тим, мене розпирало лише від думки про її спілкування з іншими чоловіками. Давно я такий ревнивий? Що зі мною сталося?

Відсторонившись від Інни, заглянув у її очі. Вони блищали від сліз, які там зібрались і які вона так намагалася втримати. Плюнувши на все, захопив її губи з жадібністю чоловіка, якому вони належали. Підсвідомо розумів, що кожен мій поцілунок більше був схожий до тавра, аніж до освідчення у коханні. Втім, вона навіть не заперечувала такій жорсткості, а відповіла з пристрастю, яка накопичилась за ці два місяці. Мною пройшов незрозумілий струм і десь там знову згадався вираз Емминого личка. Зупинився. Важко дихаючи в губи коханої, тримав її обличчя в долонях.