Розділ 21

Інна

Приблизно до години одинадцятої, після сніданку, який Міхаель старанно приготував для нас, Донна вже встигла показати ледь не увесь будинок. Розповіла мені про Маркове дитинство, показала мені його дитячі фото. Мабуть, кожна мама зобов’язана власноруч показати їх. Серед тих знімків я вперше побачила Меган. Не запитувала про неї, бо розуміла, як матері важко говорити про частинку себе, якої не стало. Мовчки взяла фото на якому Марку років з десять, може дванадцять. В його обіймах була чарівна дівчинка, практично його копія, тільки років шести. Цей погляд старшого брата мене підкорив — нескінченне джерело любові та ніжності було ніби відбитком у дитячих очах. Навіть не уявляла через що їм довелося пройти й не знала чи хотіла це знати.

Так само мовчки, я повернула фото до альбому і торкнулась Донниної руки. Все мовчки, з дивним розумінням у наших очах. Материнські руки обійняли мене і це було так незвично — руки наче чужі, але відчуття зовсім рідні. Відчувала, що ми таки зблизились з Марковою матір’ю. Ось так одразу… На початку я думала, що для цього нам знадобиться чимало часу, а тут он як могло бути.

Дуже хотілося побути тут довше, але Марк наполіг, що нам вже час. Лише дорогою він пояснив, що сьогодні ми підемо до університету. На якусь мить я злякалася, бо чудово розуміла свої мовні недоліки. Якщо Марк пристосувався і розумів мене, то з іншими будуть проблеми, скоріш за все.

— Хочу краще вивчити мову, — промовила я згодом, — щоб тобі не було соромно за мене.

У відповідь Марк лише посміхнувся та притулив до себе.

— Я серйозно.

— Знаю, люба. Все буде.

Після обіду я вперше побувала на Бродвеї. Ну як побувала — мене ним провезли на авто, але ж я його побачила не по телевізору, отже, була. Під’їхали на стоянку і вже втрьох ми йшли до головного корпусу. Таяс — Маркова тінь, певно, назавжди. Я розуміла, що це не просто забаганка, але жодного разу не запитувала про це. Розуміла лише, що мій наречений спадкоємець, а будь-якому мільйонеру потрібна охорона. На той момент я думала саме так.

Ще пів року назад я думала, що моїй мрії не судилося здійснитися, а вже тепер я впевнено крокувала по американській землі в одному з найкращих міст світу і в одному з найпрестижніших університетів світу. Чи мріяла я про таке? Безглуздо навіть було розглядати такий перебіг подій в моєму житті. А те, що в цей момент поруч буде найкращий у світі чоловік — навіть близько не приходило до мого розуму. Навіть коли лягала спати.

Поява Марка викликала захват практично у кожного, хто зустрічався на нашому шляху. Я розуміла, що зовсім недооцінювала всю впливовість Маркового імені. Навіть сюди мене взяли, бо директор цього закладу був близьким другом їх родини. Чоловік роками, мабуть, як Альфред обійняв його щойно підійшов до нас.

— Тебе не впізнати, Марку! — вигукнув він і одразу перевів погляд на мене. — Невже це правда? Це та сама дівчина, яка підкорила тебе?

Він подивився на мене, як на якесь диво. Чи тому, що я так разюче виділялась на їхньому тлі? Взяв мою руку обома долонями, щиро всміхнувшись мені.

— Вітаю, міс, ви зробили неможливе! Зовсім не думав…

— Говарде, — вмішався Марк, прочистивши горло, — в нас часу обмаль…

Бачила як вони обмінялися поглядами.

— Радий знайомству, міс.

— Я також, сер.

Обмінявшись люб’язностями, пан Говард повів нас коридорами та натхненно показував мені головний корпус та прилеглу територію. Уявляла, як тут гарно весною, коли все зазеленіє. Багато стежок, які поєднували між собою будівлі університету. Як виявилося згодом, він один з перших вищих навчальних закладів у Штатах, заснований ще в сімнадцятому столітті. Дивовижно, що я тут навчатимусь, бо досі не могла в це повірити. Пан Говард розповідав про нього, як про своє дитя. Спочатку це був коледж, лише у вісімнадцятому столітті заклад назвали університетом.

Йдучи, ось так поруч, з Марком, почувалась впевнено, але одразу ж виникало переживання: як я буду тут без нього? Мені дійсно стало якось ніяково лише від думки, що мені самотужки доведеться ходити усіма цими лабіринтами. Самостійне життя в Україні мене не лякало так, як тут. Певно, Марк щось відчув, бо одразу ж турботливо стиснув мою руку, повертаючи мене у світ, в якому мені заборонено боятись. Знову пригадала його слова: “Пам’ятай чия ти жінка”. Глибоко вдихнула прохолодного повітря і продовжувала насолоджуватися цими хвилинами.

Отже, завтра стартує моє навчання. Зранку. Марк потурбувався про те, щоб я була зайнята в той час, коли він працюватиме, щоб по завершенню залишок дня ми могли проводити разом. Ну і, само собою, що до мене було приставлено охоронця, ним виявився Джон, оскільки я вже була з ним знайома. Я не заперечувала такому рішенню, бо розуміла, що це необхідність в їхній сім’ї тому і не мені щось міняти. Джон возив мене до університету, залишаючись моєю тінню впродовж дня. Ну і я була спокійна, що від цього спокійні усі.

Через тиждень я була приємно здивована, коли на вулиці біля університетської брами на мене чекав мій коханий. Він поважно стояв біля авто, коли наші очі зустрілися. Наче бачилися ж вдома, але, бачити його тепер, схоже на зустріч, яку чекала хтозна скільки часу. Він знайшов час раніше звільнитись, щоб лише зустріти мене. Для мене це чимало. Я одразу кинулась до нього, бо у стінах університету час наче йшов зовсім по-іншому — хвилина за годину, не оглянешся вчасно, та й життя пройде.