Розділ 17

Інна

Скажіть хто-небудь, що це все насправді… Я досі  не наважувалась розплющити очі, боячись, що мені наснився минулий вечір, особлива ніч… і зараз я все ще сплю. Але ж я досі відчувала кожен дотик, поцілунок, від яких моє тіло знову поринало у неймовірні відчуття. Навіть при одній думці про це я відчула, як щоки спалахнули вогнем, який підіймався десь з живота крізь усе моє тіло.

Все ж таки розплющивши очі, потягнулась руками до щік і помітила каблучку на пальці. Лиш тепер, при ранковому світлі, взялась розглядати її. Аж охнула, коли перед моїм поглядом кожна грань віддавала дивовижним зеленим під серпанком відливом у проміннях ранкового сонця. З іншого боку помітила англійські літери, якими Марк запечатав наші почуття. Я посміхнулась, милуючись нею.

— З тобою вона не зрівняється, — почула збоку сонний, але задоволений голос.

Марк уважно дивився на мене, наче виглядала якось дивно або ж розпелехане волосся важко було не помітити. Торкнувся мого оголеного плеча ледь чутним дотиком. Потім притяг до себе і палко поцілував.

— Добрий ранок, кохана.

— Найкращий ранок.

Відчувати тепло оголеного тіла було так дивно, незвично, але і прекрасно. Щоправда, мене знову вкрило соромом тільки від дотиків наших тіл, не те щоб від спогадів.

— Здається, що я досі сплю, — промовила пошепки.

— Мені теж.

Він всміхнувся, але погляду не відвів, пройшовшись долонею по моїй спині. Кінчиками пальців вимальовував якісь візерунки, від чого іноді навіть ставало приємно лоскотно.

— Ти така мила зранку… ось така… ніжна та повністю моя. Дякую тобі за минулу ніч, що ти є в мене і що зробила мені таку честь.

Слідом Марк взяв мою руку з каблучкою і поцілував. Ладна була знову згоріти в цих обіймах й від поцілунків.

— Хочу, щоб якнайшвидше ти стала моєю дружиною. Щоб весь світ побачив тебе.

Він так натхненно говорив про це, що підсвідомо мені аж страшно ставало. Я не знала, як мене прийме його світ, адже наші світи були кардинально різними. А ще більше мене лякало те, як нас приймуть наші батьки…

— Гей, ти чого? — занепокоєно промовив він, побачивши мій сум.  

— Я боюсь, що твій світ мене не сприйме, твої батьки… А ще ж є мої батьки, які навіть не знають про тебе… А що як?..

— Тсс…

Затулив мені рота своїми губами. Таки знав, як змусити мовчати. Палкість його губ та рук, по-справжньому заспокоювала мене. Міцне тіло знову підкорило мене собі, нависнувши наді мною. Розуміла, що Марк завжди змусить мене забути про геть усе на світі, чітко усвідомлюючи, що межу в наших стосунках ми перейшли повністю і тепер нічого не спинятиме нас. Нічого не спинятиме нас та й нехай, бо наше кохання тепер важко буде спинити. Марк остаточно заполонив мене собою, зробивши частиною себе. Відриватись з ним від землі — це найпрекрасніше, що зі мною коли-небудь могло трапитись. Куди він — туди і я. Де його серце — там моя душа.

Лежачи в коханих обіймах, я знову ледь не заснула, але Марк потягнувся до телефону на тумбочці. Натиснув кілька кнопок, не випускаючи мене з полону.

— Марк Нельсон вас турбує. Принесіть сніданок і одну каву та капучино, для дружини.

Так дивно було чути, як він назвав мене дружиною. Приємно було розуміти такі зміни навколо себе ледь не до втрати свідомості. Якісь пів року… Підвівшись на одному лікті, я вдивлялась в його очі з несміливою усмішкою.

— Ти назвав мене дружиною…

— Так. Тебе це здивувало?

Марк так серйозно дивився на мене, що аж мурахи пробіглись.

— Трохи, адже ми ще неодружені формально…

Він поквапився взяти мою руку, відгорнувши іншою рукою волосся, що спало мені на обличчя.

— Що для мене формальність? Ось, — він підняв руку з каблучкою до своїх губ, — доказ того, хто ти для мене і те, що ми прокинулися разом, що ти дозволила робити з тобою вночі… Усе це доказ того, що ти моя наречена, дружина, життя… Ми тепер є, як одне ціле, а формальності то для інших. — Притягнув до себе і прошепотів у самі губи: — Кохаю тебе…

Вже перестала рахувати скільки поцілунків отримала від нього, здавалось, що кожний наступний то перший, але який всіляко відрізнявся від попереднього. Пристрастю, почуттями та навіть щирістю.

Через двадцять хвилин нам принесли сніданок, ми саме встигли прийняти душ, як в номер постукали. Дівчина чемно привіталась та прийнялась накривати на стіл. Аромат кави намагався перебити запах мого коханого, якого я чула скрізь. Здавалось вже, що і я сама почала випромінювати його пахощі, ніколи б не думала, що таке можливо.

Сніданок виявився смачним: омлет з лососем під якимсь соусом та салат. Приємно здивувало, що вкотре Марк замовив мені капучино, запам’ятавши, як я його люблю. Ще ніхто ніколи аж настільки не звертав увагу на мої бажання.

— Хочу, щоб наші ранки завжди так починались, — замріяно промовила я, відпивши ароматний напій. Від такої насолоди хотілося аж прикрити повіки.

— Як саме, люба? — Марк підіграв бровами, від чого я стала подібна до хамелеона, чим тільки розсмішила його. — Ти досі соромишся того, що відбулось між нами?