Розділ 16

Марк

Бути на відстані, але не торкнутись, не заговорити — неабияк важко. Лише вчора я прилетів в Україну, але мій хлопець пильно оберігав мій скарб, залишаючись її тінню. Не міг просто так залишити Інну на весь час моєї відсутності. Джон досить вправно відшукав її, що дуже мене заспокоїло. Почувався одержимим, хоча, мабуть, я таким і був. Все, що стосувалося Інни робило мене одержимим. Безповоротно.

Уважно дивився, як Інна вийшла з тролейбуса, побачив Віту, яка вхопила її під руку і пішли вперед. Був спокійним лише до миті, поки перед ними не намалювався якийсь козел, по посмішці якого, вже бачив, що залюбки отримав би по пиці. Коли він нахилився до моєї Інни — тіло напружилось, готовий був вилетіти з авто і вже прямісінько там наваляти йому. Та Таяс вчасно вхопив за руку.

— Заспокойся.

— Якийсь козел лізе до моєї дівчини! — далі несло мене.

— Я сказав заспокойся, — наполягав Таяс і тут же махнув рукою в їх бік. — От бачиш, вже ніхто ні до кого не лізе.

Далі вже насуплено дивився, як той мудак пішов від них геть. Згодом вже самі ходили скрізь за ними, тримаючись на достатній дистанції, щоб нас не помітили. Я не міг чекати вечора, щоб піти до неї, рвався до неї всіма фібрами. Сказав би хто раніше, що я буду так впадати за провінційним дівчам — я б засміяв та послав якомога далі.

Дивлячись, як моя майбутня дружина ходила по звичайному ринку, я зробив для себе помітку, що першим ділом повезу її до Френі та у найкращі бутики, щоб з нею поводились, як з королевою. Вкотре дівчата зупинились, зосереджено щось обираючи, з моєї позиції не було видно деталей, але я прагнув вмішатись, на що Таяс знову смикнув мене за руку. Врешті-решт, я мав не забувати — це її світ і я не міг просто так взяти й нав’язати зовсім інший, далекий для неї. Глибоко вдихнув холодного повітря, аж закашлявся, та спробував перемкнутись на чужий мені світ. Плентаючись за дівчатами, ми намагались вдавати зацікавлених покупців, роздивлялися різні речі, щось навіть виглядало досить не погано і мало шанси на життя. Втім, я звик до бренду з пелюшок, тож хай вибачають за такі косі погляди.

Дочекатися завершення дівчачого шопінгу виявилося вкрай нудно, вони більше розмовляли та сміялись, ніж купували щось. Хоча навіть від такого споглядання за коханою мені ставало значно краще. Інна була неймовірно милою, коли ось так невимушено всміхалась. Ще трохи, моя мила…

Віта провела Інну до будинку, за що я неодмінно їй віддячу. Я чесно був спокійним, коли мій скарб оточували такі люди. До речі, українці цим неабияк мені сподобались. Дочекався, щоб дівчина відійшла від будинку й Таяс зупинив біля неї авто. Я впевнено вийшов на холод, не зводячи з дівчини очей, але бачив, що вона щиро здивувалась. Тримаючи дверцята відчиненими, кивнув дівчині й та якось насторожено підійшла ближче.

— Привіт, Віто.

— П-привіт, Марку.

Дівчина покірно заховалась у салон, я слідом. На диво кмітлива, зрозуміла все без зайвих слів.

— Як Інна?

Я хотів знати. Бачив, що вона всміхалася, жила, але відчував ту порожнечу всередині. Пам’ятав кожну її посмішку, погляд, рухи, коли ми були в Києві, коли я був поряд. Їй боліло і я це теж бачив, розумів, бо мені боліло так само. Бракувало коханої, як кисню.

— Інна сильна, як би хто не хотів її зламати. Вона сумує за тобою, хоча не говорить про це, але бачу, що її це розриває.

Вона завжди все тримала в собі, але так не мало бути — я мав бути її розрадою, а не сумом.

— В неї сьогодні день народження, — перейшов до суті, — і я хочу зробити їй сюрприз. Допоможи організувати свято. Це важливо. Я зробив їй боляче, але хочу виправити свою помилку.

Віта навіть не роздумувала, одразу погодилась.

— Вона захотіла відсвяткувати у піцерії он там, на вуглі вулиці. Ми планували бути вчотирьох: Інна, я та Костя зі своєю подругою.

Мабуть, той козел… Втім, те, що в нього виявляється є дівчина, мене трішки заспокоїло.

— Добре, скільки є часу?

— Домовились на шосту. Щоправда, я мала забігти до них замовити нам місце, бо там завжди людно у вихідні дні.

— Не проблема. Таясе їдьмо туди, — вказав рукою у напрямку піцерії, кольорові літери якої важко було не помітити.

Щоправда, я волів би повести її до найкращого ресторану, але це ж моя Інна — в неї своє бачення, а я мусив коритись. Помітив, як дівчина крадькома вивчала Джона, погляд часом був зосередженим. Певно, вона не раз його помічала, бо перевела погляд на мене.

— А це хто? Я ніби вже бачила його.

Я посміхнувся, переглянувшись з Таясом.

— Не міг же я лишити свою дівчину без нагляду, Віто.

Її губи лише вигнулись у букву “о” від подиву, а потім розтягнулись у задоволеній посмішці.

— Я так і думала. Помічала кілька разів його. Думала, чи не маніяк який.

Важко було втриматись від сміху.

— Джоне, тебе сприйняли за маніяка.

Він лише усміхнувся, краєм ока глянувши на нас.

— Все задля справи, босе.