Розділ 13

Марк

Я уважно вдивлявся у вже звичний краєвид за вікном. Думки про майбутнє поглинали мене дедалі частіше. Знову в думках виникала кожна стрічка Інниного листа. Кожне слово надихало мене працювати наполегливіше, аби швидше побачити її. Закохався, як хлопчак, але ще жодного разу не пошкодував про це. Ці почуття робили мене вразливим, але й могутнім водночас… Відмінності між нами ще більше нас об’єднували, а це неабияка мотивація.

— Ти готовий? — мої думки порушив Таяс.

— До чого? — запитав я, здивовано піднявши брови.

Дійсно не розумів, до чого мені слід було готуватись, оскільки нічого не планував на вечір. Напружено підтиснувши губи, Таяс підійшов до столу і серед усіх паперів знайшов синій конверт.

— Тебе ж запрошено до Орвудів. Твій батько вже вдруге запитував чи готовий ти.

Я насупив брови.

— З чого раптом батько так переймається цим заходом? То не його проблема взагалі й ми лише гості.

— Не можу знати. Втім, у тебе залишилась година.

Він показово глянув на годинника. Останнім часом зненавидів усі ці заходи. Мусив і на цей іти, сподіваючись, що зможу раніше втекти звідти.  

Все ж таки я встиг перевдягнутись у смокінг та відповідати тим вимогам. Батько подзвонив ще раз, повідомив, що чекатимуть з мамою вже там. Чесно кажучи, з Філіпом Орвудом я зустрічався лише кілька разів та й то, захвату від тих зустрічей було мало. Якщо бути точним — не було взагалі. Слизький тип. Хоч і вважав себе аристократом в кількох поколіннях, та його нутро я бачив, як на долоні. Не розумів лише чому батько цього не помічав. Нічого доброго від нього не буде.

Моє авто під’їхало до їхньої вілли. Хлопчина у формі поквапився відчинити мені двері, вітаючи. Я поважно вийшов, зачекав Таяса та пішли килимом до дверей.

Всередині просторий вестибюль напхом був набитий снобами, лицемірами та шукачами пліток. Чоловіки у смокінгах та дорогих костюмах, жінки у шикарних сукнях та в діамантах. Усі, як на показ, прагнули виставити себе у найпрестижнішому світлі. Праворуч я зустрівся поглядом з мамою, яка одразу ж поквапилась до мене. Батько неподалік розмовляв з кимось, не впізнавав по спині.

— Любий мій, — прощебетала вона і поцілувала у щоку. — Ти виглядаєш стомлено.

Провела ніжною рукою по моїй щоці, супроводивши стурбованим поглядом.

— Все добре, мамо, справ було багато от і виснажився трохи. Ти виглядаєш неперевершено.

Мені навіть не потрібно було вигадувати щось, бо вона дійсно виглядала неперевершено: розкішна синя сукня, яка дуже пасувала їй, діаманти на пару до сукні, які зайвий раз підкреслювали мамину витонченість та статус, волосся охайно зібране на потилиці, відкриваючи вигин її шиї. Дивлячись на неї, я завжди дивувався, чи це справді моя мати, аж настільки шикарно вона виглядала, що навіть роки не сміли її торкатись.

— Донно, люба, — почув я збоку батьків голос і повернувся до нього, — бачу, ти таки знайшла нашого сина.

Пройшовся по батьку байдужим поглядом. Його сарказм мене зовсім не чіпав.

— Радий тебе бачити, батьку.

Він лише поплескав мене по плечу, стримано всміхнувшись.

— Маю тебе з деким познайомити.

Я підняв брову.

— Нові партнери на твої сиві скроні?

Він посміхнувся вже ширше. Досить двозначно, як я підмітив.

— Не зовсім, — відповів він, а очима почав когось шукати.

Мені це не подобалось, аж якось завзято він був налаштований.

— Поки ти у пошуках, з твого дозволу я відійду, маю кілька невирішених питань.

Відповіді я не чекав, очима блиснувши Таясу на двері, що вели трохи далі звідси. Чув лише, як батько щось пробурмотів, та ми вже впевнено проривались через натовп, який так і намагався вловити мій погляд.

— То що сталось? — не розуміючи запитав Таяс, зачинивши за нами двері.

Це виявилась якась вітальня зовсім у протилежному стилі від попередньої кімнати. Мала, стримана, не така вбрана у розкіш, наче це був геть інший будинок. Втім, тут було тихо і без усіх тих допитливих очей. Я опустився у крісло й відкинув голову назад, Таяс стояв неподалік.

— Нічого. Хотів втекти від батька на кілька хвилин. Знову, мабуть, якогось партнера знайшов, а в нього вже ж не та хватка, як раніше, — а таких випадків вистачало нам та й нашим юристам. — Чекаю, щоб трохи охолонув поки не змінить тему.

Та сьогодні батько був аж занадто наполегливий.

— Марку, на тебе чекають, — промовив він одразу, як двері відчинилися.

Ага, то таки батько. Я закотив очі, бо аж ніяк не хотілося туди йти. Мабуть, лише Таяс бачив весь мій супротив, що буквально викарбувався на моєму обличчі. Марно сподіватися, що сьогодні мені вдасться уникати його. Неохоче, я підвівся на ноги, поправив піджак та впевнено пішов вперед, вловивши Таясів співчутливий погляд.

Помітив біля мами Філіпа Орвуда, а біля нього жінку його віку, певно дружина. Рудоволоса тітка, яка уявляла себе рівнею моїй мамі, адже видно це було неозброєним оком. Жінка була в бордовій сукні, мабуть, не досить вдало підібрана, бо зовсім не приховувала її небажання слідкувати за собою. Лише підійшовши ближче, біля них я помітив ще одну особу. Така сама рудоволоса дівчина стояла одразу за жінкою. Певно донька — схожість очевидна, от тільки та за собою слідкувала й виглядала досить юно.