Розділ 9

Інна

У спогадах залишилась лише мить, як мене вимкнуло. Певно, прогулянка з Марком добре мене виснажила. Хоча, зізнаюсь, ноги після підборів таки виснажились і лише завдяки теплій ванні вони хоч трохи відійшли. Я так хотіла мати гарний вигляд, що геть не подумала про те, скільки триватиме наша подорож. Тож про підбори зрозуміла вже потім, коли зняла їх, а ноги, наче з кайданів звільнили. Не могла ж я при Марку здатись? Аж самій стало смішно.

Та, хай там як, мене більше тішило моє пробудження.

В руку було неабияк тепло. Я розплющила очі й завмерла, аби хоч не розбудити його. Марк тримав мою руку, навіть попри сон це було так по-особливому. Він такий гарний, хоча так я зовсім не бачила його очей, а колір в них такий глибокий… Так і хотілося тонути в них. Пасмо волосся впало на чоло і я протягнула руку, щоб відгорнути його. М’яке. Зранку воно не причесане і виглядав він зовсім, як звичайна людина, тоді як вдень, Марк зовсім мінявся: солідний, у дорогому костюмі, з ідеально вкладеним волоссям. А зараз у звичайній футболці та штанах, розпелеханий і так близько.

Невже я справді закохалась в нього? Але ж як інакше назвати усі ці почуття всередині?

Його повіки тріпнулися, а моє серце затріпотало разом з ними, наче метелик крилами.

— Добрий ранок, соню.

Здається, він радий бачити мене зранку поруч.

— Дійсно добрий.

Я вгадала. І моя посмішка стала ще ширшою.

Ще ніколи не доводилось чути у свій бік компліменти зранку, але я впевнено хотіла посперечатись з ним. Я зовсім не вважала себе гарною, особливо зранку. Але він упертий, натомість поцілував мене і, наче в якійсь боротьбі, перекинув мене на спину, опинившись наді мною. Я відчула, як усім тілом почало розливатися дивовижне тепло, а в животі було, наче його джерело, яке з кожним поцілунком Марка, закипало все дужче. Ось так близько відчувала його тіло, кожен м'яз та ніжний дотик. Коли він чуттєво торкнувся моїх грудей, мені здалося, що серце вистрибне з них… Але чомусь не хотіла відштовхувати, бо ж це було так приємно і так… особливо. Так хотілося ніколи не забувати про жоден з цих поцілунків… Про Марка. 

Він з’явився, як промінь світла в моєму безбарвному та примітивному житті. Марк побачив в мені красу, яку я старанно намагалась не помічати або приховувати, чи то через думку мого оточення стосовно мене, чи то через власну недосконалість. Для всіх я була дивачкою, а для нього я стала особливою. Торкнувшись його обличчя, я ніби переконалась, що це все ж таки не сон, а він покірно йшов назустріч, дозволяючи милуватись собою та насолоджуватись. Він так близько, такий справжній… Невже справді мій? Наївна та дурна, але, можливо саме тому, все ж дозволила прокрався повз халат. Гарячий дотик до оголеного тіла мало не спалював мене, забираючи мій подих, свідомість та, здавалося б, і все життя… 

Та щось мало піти не так… Бо, як завжди, мабуть, ляпнула не подумавши. Його брови насупились і я геть не зрозуміла чому. Він враз відсторонився, не зводячи з мене занепокоєного погляду, наче чекаючи на щось.

— Ти чого? — запитала якось розгублено.

Невже образився, що бородачем назвала? Це ж несерйозно… Чи ні?

— А з іншими? Без бороди.

Ніби якесь відлуння в голові… Навіть кольнуло десь всередині. Як джерело в мені закипало якусь мить назад, то тепер ніби хто ляпаса дав, щоб прокинулась. І цим кимось був Марк. Не знаю чому, але я поквапилась виправдовуватись, може, як завжди мусила робити. Адже мене цілував лише Костя, та й то він навіть близько не цілувався, як Марк. І все. Та і йому я не дозволяла того, що дозволила Марку…

А зараз Марк здавався якимсь сумним, не злим. Але ж він мав знати, що в мене дійсно не було загонів хлопців, як він, мабуть, собі надумав. Хоча я, можливо, дещо й поквапила події. Або ж ми. На фоні подружок завжди почувалась нікчемно, та ще й дражнили, що в мене нікого нема. Але краще нехай Марк зараз дізнається, про Костю… Тому не розуміла, що за сум в мені зараз був…

Знову щось зробила не так. Обіцяла не плакати, але чомусь накочувало… Та Марк не дав.

Так швидко притулив до себе, що я навіть отямитись не встигла. Стільки ніжності було в його дотиках, в очах. Не знала лише, що в думках. Та й чи потрібно було? Вчинки важливіші, мабуть.

— Вибач мені, — прошепотів мені на вухо, — лише сама думка… змушує втрачати голову. Вибач, прошу. Я не мав права.

Кожний його поцілунок, як і кожне слово, були сповнені такої ніжності, що в мене подих перехоплювало. Я міцно обійняла його, притулившись до щоки. Тільки це зараз було потрібно — знати, що він є зі мною, що вірить мені.

Найкращий ранок в моєму житті! Найкращий чоловік поруч зі мною! Не знаю, за що мені так пощастило, але я по-справжньому почувалась щасливою. Щоправда, можливо, десь у світі є щастя значно більше, не знаю, але ось моє найбільше тут — переді мною.

Сьогодні Марк був весь день зі мною, ми знову подорожували містом — двоє, не рахуючи Таяса, пізнавали нові локації столиці. Куточок за куточком. Наші враження були рівними — обидва вперше в Києві, але те, що ми крокували ним разом, було неоціненно. День за днем, як місяці в році. Здавалося, що ми знайомі вічність, але проживали на різних берегах.

Марк завжди знаходив для мене час, навіть коли йому доводилося їхати у своїх справах. Про них я ніколи не запитувала, навіть коли він сидів з Таясом над якимись паперами, я не заважала, сидячи в нашій спальні. Весь час вела нотатки. Після зустрічі з ним до мене прийшло натхнення обов’язково написати книгу. Не стала журналістом, але книгу я напишу — пообіцяла собі. Я ще не знала, як буде далі, але вірила лише в краще.