Розділ 8

Інна

Ми з Марком насолоджувалися прогулянкою аж до заходу сонця. У підніжжя Батьківщини-Матері Марк з захопленням роздивлявся її та краєвиди навколо неї. Він дивувався, бо гадав, що їх статуя Свободи була вищою.

Блукаючи вечірнім Києвом, ми не відпускали рук один одного лише часом, коли Марк хотів мене поцілувати. Я вже не уявляла, як можливо було бути без них. А поцілунок на набережній, був настільки пристрасним та справжнім, що я знов і знов пригадувала його, червоніючи щоразу по-новому. Тоді це було так само зненацька, як і в номері, але поцілунки відрізнялись, хоча мені однаково соромно, наче школярка. Раніше мене цілував Костя, але навіть тоді я не відчувала нічого подібного, як з Марком. А ще його борода, якої в Кості не було, постійно мене лоскотала, часом колола, але вже почала звикати, бо його поцілунки були варті будь-чого. Навіть думала, що якби на місці Марка був хтось інший, то я б вже відбивалась від нього, але чомусь він мене підкорив, причарував, що я втратила остаточно свою голову. 

— Ти… неймовірна. Я зроблю все лише для того, щоб завжди бачити таку твою посмішку. Щоб ти ніколи не плакала. Я подарую тобі весь світ. Запам’ятай це.

Я і запам’ятала кожне слово. Але важко було вірити, що це не сон. Думала може він забув, що ми лише вчора познайомились… Та він знову мене зупинив:

— Лише ти і я.

Серце стиснулось, але від щастя, що мені так пощастило. Досі не вірила у свою казку, бо це ніщо інше, як вона. 

Тоді ми були такі заклопотані, що навіть нікого не помічали навкруги, навіть Таяса, який постійно був нашою тінню. Лише після поцілунку, я помітила, що він був з фотоапаратом, якого, мабуть, весь час ховав у наплічнику. Він сфотографував нас з Марком, а може й всю дорогу це робив. Ми на стільки захопились новими почуттями, що навіть не звертали на це жодної уваги. Отже, у Марка залишаться не лише спогади про мене, адже я розуміла, що рано чи пізно він повернеться додому.

Він таки не англієць, як я думала напочатку, а американець, з Нью-Йорку. Розповів про своїх батьків і що в нього була молодша сестра, але я не стала допитувати, що з нею сталося. При згадці про неї, вогник в його очах згас, але я міцно стиснула його руку, щоб він відчув, що я поруч. У відповідь, він всміхнувся та обійняв мене, поцілувавши у скроню. Тепер він був таким рідним мені, наче все моє життя чекало саме його появи в ньому.

Вечірній Київ йому теж сподобався, як і мені. Потихеньку ми рухалися тротуаром у бік готелю під світлом ліхтарів.

— Я ще недовго буду в вашій країні, — почав Марк, — але хочу, щоб ти була поруч весь цей час.

Я розгубилась від такої несподіванки.

— Коли ти повертаєшся?

Відчула, як мій голос зрадницьки здригнувся. Вже боялася того дня, коли залишусь без нього.

— Два тижні, але задля тебе можу затриматись ще до вересня.

Але ж це краще, ніж нічого, подумала я, та притиснулась до Марка.

— Добре.

Мабуть, моя згода здалась йому невпевненою, хоча вона такою й була. Але не тому, що я не хотіла. Бо я дуже хотіла якнайдовше бути з ним!

— Ти засмутилась.

Він завжди так влучно все підмічав в мені, що від того ця казка ставала ще більш неймовірною.

— Через те, щоб залишитись чи щось інше тебе непокоїть?

— Я тепер не знаю, як розлучитись з тобою, — зізналась я. — Ти змінив весь мій світ за один день…

— Ну, вважай, вже за два.

Марк ніжно посміхнувся, відгорнувши волосся з мого обличчя.

— Я теж не знаю, як це зробити, але поки нічого не можу з цим вдіяти.

Губи легенько торкнулись мого чола. Зазвичай, мама мене так цілувала, коли я сумувала.

— Ти будеш сміятись, але з тобою я почуваюсь школярем.

— Чому? — крізь посмішку запитала я.

— Бо, здається, лише в школі вперше закохуються. Не думай, що я не розумію, що кажу і що такого в житті не буває… — Марк провів рукою по моєму волоссі, обводячи мене пильним поглядом. — Раніше і я в це не вірив… Поки не зустрів тебе на вокзалі.

Це те, що я думаю? Він дійсно закохався в мене? Ось так просто? В мене? Я не могла нічого сказати, лише не відводила очей від нього, слухала кожне слово з чарівним акцентом. Мені хотілося плакати, але згадала, що він дав обіцянку, що я не плакатиму більше. Хоча це ж зовсім не про такі сльози йшлося!

Так само мовчки, я прихилила голову до його грудей, міцно притиснувшись до нього. Мабуть, це буде краще будь-яких моїх слів. Відчувати його тепло, міцне тіло під футболкою та поруч… Мабуть, ці миті найдорожчі — розуміти, що ти настільки дорога чоловікові, який так само, здається, став для тебе всім світом. Намагалась відганяти від себе думки, що Марк в Нью-Йорку, скоріш за все, забуде про мене. Хоч і не відразу, але так станеться. То вже неважливо. За те в мене попереду є час до вересня, як у Попелюшки до опівночі.

Повернулись ми в номер близько десятої години. Таяс одразу ж зник у своїй спальні, посміхнувшись нам. Залишившись удвох, я бачила кожен Марків погляд і чудово розуміла, що це погляд небайдужого чоловіка. Мені вісімнадцять, а не тринадцять, тому я все чудово усвідомлювала. Втім, була не готова… Я… Мені стало ніяково від самих лише думок про близькість з чоловіком. Вважала, це… неправильним? Жар пройшовся усім моїм тілом лише при одній думці про щось подібне. Розуміла, що треба швидко остудитись, якби безглуздо те не виглядало.