Розділ 7

Марк

“Чекатиму…”

Ця думка була чи не найважливіша за увесь час, поки ми їздили містом у справах. Я навіть не пам’ятав такого дня, коли б мене хто чекав, окрім мами.

— Ти точно впораєшся? — запитав Таяс перед початком, на що моя відповідь була однозначною.

Але ранкове повітря, хоча вже тоді починалася спека, дуже добре налаштувало мій розум на майбутню зустріч. Інна не виходила з моєї голови, але цього разу мою зустріч це не зіпсувало. Навпаки, я так завзято керував зустріччю, що помічниці не встигали занотовувати мої вимоги, пропозиції та правки. Перекладач теж ледь встигала за мною. Та що там казати — я навіть руку подав майже кожному з них! Всі були настільки ввічливі зі мною та буквально сяяли, щойно я дивився в чиюсь сторону. А жіночий колектив їхньої компанії довів мені, чому я не ставив до відома усіх партнерів, що знав українську.

— Так він вільний! — чув, як вони перешіптувались, коли я тільки прийшов.

— Він точно полюбляє дівчат мого типу! — заявила інша. 

Згодом думав, аби не побились перед самим початком.

Сам же не подав знаку, що я їх зрозумів і одразу ж пригадав мого янгола, який чекав на мене у номері. Після цих думок усе стало неважливим. Перемовини йшли злагоджено, впевнено та продуктивно. Сумнівів ні в кого не було і залишалось лише внести поправки у контракт, а потім вже підписувати. Я був цілком задоволений зустріччю. Та й Таяс залишився приємно враженим.

Мене переповнювало щось неймовірне, чого не відчував раніше. Перша зустріч з Інною призвела до того, що я ледь не провалив зустріч, а після часу, проведеного з нею, мене наче надихнуло. Чи то вона так на мене вплинула? Навіть гадки не мав. Знав лише одне — вона чекала на мене і я прагнув до неї.

Пощастило закінчити зустріч менше ніж за годину. Все заплановане було виконано, тож в мене з’явилась гарна нагода запросити Інну на обід, прогулянку та будь-куди, куди це дівча забажає.

Досить швидко ми дістались готелю. Біля дверей у номер я зустрів хлопчину з ресторану, слідом за ним з номера виходила покоївка. Побачивши мене, вона розквітла, але спершу не зрозумів чому. Коли ж вона згадала про дружину — я майже зрозумів. Стало ніяково. Вона, мабуть, тому й була така радісна, що потурбувалась про мою “дружину”, наче звершила цілий подвиг. Отже, чайові забезпечені.

Втім, мене насторожило самопочуття моєї раптової “дружини” і я поквапився до неї. Може, дійсно, після зливи застудилась і тепер їй недобре. Глянув на неї — наче здорова, лише засмучена.

Торкнувся її щоки долонею.

— Тобі недобре? Що сталось? — запитав спокійно, але насправді  ще як хвилювався.

І я зовсім не очікував нічого з того, про що вона розповіла. Покоївка ненароком прийняла Інну за мою дружину, а та потім побачила її, як вона плакала. Але коли покоївка припустила, що вона вагітна… Шок, чесно кажучи. Але… Усмішка зірвалась сама собою, особливо, як дивився на червоні щоки дівчини. Їй стало соромно лише при одній думці про вагітність від мене. Чи то взагалі реакція на ймовірну близькість з чоловіком. Втім, моя усмішка змінилась смутком, я відчував цю зміну, бо розумів, що не проти від такої перспективи — бути батьком саме її майбутніх дітей. Мене чомусь налякали ці думки. Без будь-яких пояснень я міцно обійняв її, щоб хоч якось розвіяти той страх, який найшов на мене.

Чому саме страх? В цьому ж нема нічого страшного, а навпаки — радіти б, що з’явилась ще одна ціль. Але чому ж я не радів від цього?

Спочатку вона почала просити вибачення, що допустила це, а потім причину свого суму… Здавалося, що вона не встигала хапати повітря, аж стільки думок в ній накопичилось.

“Ми такі різні…”, як голкою десь кольнуло.

“…не те що між незнайомцями…”

“Не з твого світу...”

Впивалось з кожним новим уколом.

Я все робив не так з нею. І саме я спричинив більшість з цих болючих моментів своєю самовпевненістю. Марк Нельсон не припускався помилок і тому зроблю усе можливе, аби наша зустріч ніколи не була помилкою.

Вирішено!

Запросити на обід — було чудовою ідеєю, аби почати кроки в іншу від суму сторону. Хотів, щоб сьогодні вона лише всміхалась, щоб забула про різницю наших з нею світів. Інна досить несміливо погодилась, а ще більше здивувалась, що ми разом вийдемо за межі цього номеру.

На початку я планував екскурсію містом, але навіть не думав, що в мене буде така чарівна компанія. Погода дійсно була сьогодні прекрасною, у порівнянні з вчорашньою зливою. Гадаю, саме прогулянка містом змусить Інну забути про всі негаразди, що трапились з нею і, сподіваюсь, зблизить нас по-справжньому.  

Був приємно здивований, побачивши її речі у шафі поруч. Чи варто було вважати, що для неї це щось означало? Та одразу ж відігнав ці думки від себе й взяв необхідні речі.

Таяс вже був у звичайному своєму вбранні, щоб більше зливатись з натовпом — джинси та футболка поло кольору хакі. Чоловік в чорному костюмі привертав значно більше уваги. Сьогодні ми будемо звичайними туристами.

Я одягнув блакитні джинси та білу футболку з емблемою Нью-Йорку. Вийшов у передпокій та завмер, коли побачив її. Інна саме вийшла у вітальню така легка, яскрава, зовсім інша. Вперше побачив її у сукні, яка ніжно огортала тендітне тіло, неабияк підкреслювала вигини її шиї, грудей, на яких я, мимоволі, знову затримав свою увагу. Далі очі ковзнули до ніг у босоніжках на підборах, від чого її статура стала ще стрункішою. Розгублено повернувся до її зніяковілого обличчя, на якому проступив рум’янець, щойно вона побачила мене. Інна встигла нанести трохи блиску на губи, бо відтінок був не тих, які я цілував. Карамельне волосся вона залишила вільним, уже уявив, як ним гратиметься вітер на березі річки… Або я, зануривши в нього пальці… Халепа, бо тепер мене несло ще далі.