03. Розділ, у якому все йде підозріло добре

Мациклєт почав у понеділок з розвідки. Пройшовся біля пасіки з різних сторін, роблячи заклопотаний вигляд так, ніби в нього тут були якісь справи. Прислухався, вдивлявся, у надії побачити величезний тулуб не менш величезного бійцівського пса, який важко дихає біля якогось вулика. Чи не одного пса. Бодай будку чи лиховісний відблиск цепу на палючому сонці.

Нічого. Нікого.

Увечері, повертаючись з «рибалки», Гришка трошки знахабнів: він підійшов впритул до сітки і слабко свиснув. Свист — універсальний клич для будь-якого пса: свій прибіжить і почне стрибати біля ніг, збиваючи хмари пилу, чужий насторожено підійме морду і недобре загарчить.

Хлопець затамував подих.

Тихо.

Лише медитативний гул бджіл. І цвірінькання пташок у деревах.

І Мациклєт вирішив: все, годі тягнути. Треба переходити до етапу № 2. З охоронців тут, схоже, лише бджоли, на що Гришка усміхнувся. «Ну шо мені ті бджоли зроблять?» — подумав Гришка. Ох, якби він знав, що трапиться далі, то б миттєво пожалкував про свої думки!

***

Увечері, але, якщо точніше, вночі тієї доби, Гришка, озброївшись мішком та деякими інструментами (а саме старою мотузкою, якою бабуся колись прив’язувала корову (коли та була), і «кішкою» — металевим якірцем, необхідним інструментом будь-якого яблунівського гангстера), — почвалав до двору на березі річки, зупиняючись та ховаючись, коли помічав рух чи чув якісь голоси.

Біля сітчаного забору було тихо. Гришка, уже тримаючи в руках «кішку», поводив головою і послухав. У заростях очерету понад річкою сонно квакали жаби, село періодично озивалось шумом автівок, які кудись їхали в таку пізню пору по трасі.

Зараз, мабуть, за опівніч. Ну що, треба починати. Гришка акуратно перекинув «кішку» через сітку і почав підтравлювати, опускаючи мотузку. Бемц! Інструмент на місці і вже за мить поволі повзе вгору, уже набагато важчий. Так, і шо це? Гришка знімає з «кішки» якусь штуку з кількома отворами по корпусу. Фіг його зна, шо воно таке, але важить нормально, однією рукою і не вдержиш!

І це тільки початок. Там такого ціла купа!

Гришка аж облизується, ховає першу здобич у мішок і спішно знову перекидає «кішку» через огорожу.

Так-с..! Проволока. Гарна товста проволока. Метрів два, скручена. О, а це погано йде! Важке, зараза… Фух! Нормально — металеве рало, ржаве і добіса важке. Може, там ще рядом таке лежить? Ух, ах..! «Кішка» зрадливо дзенькає об метал і шребоче по залізній поверхні. От гадство, не зачепилось! Ану іще раз! Давай-давай… Єсть! Що це? Колесо чи що… А нє, це ручка від бурякорізки. Піде! І-і-і, ще раз…

Гришка втратив лік часові, повністю захопившись своєю «риболовлею». «Улов» ішов не дуже швидко, інколи чіплявся за рабицю, поки Гришка не здогадався тягнути по металевому стовпу, на якому трималась огорожа, і процес пішов швидше, лише інколи відстовбурчений шмат дроту противно скреготав по стовпу. У такі моменти Гришка зупинився, слухав і витягував шию, як гусак, намагаючись видивитись у дворі бодай який-небудь рух.

Та і біля пасік, і біля сараю, і взагалі скрізь було тихо.

І тут би знову згадати про обережність. Десь глибоко всередині розжареного азартом Гришкиного нутра слабко теленькала думка: «Ну не може бути все так ідеально!» Та проблиски обережності вмить кудись тікали, які тільки по цю сторону огорожі опинялась якась цікава (халявна та важка) штукенція. А потім ще одна, і ще… І лише коли «кішка», як Гришка не старався, не змогла зачепити чергову «рибку», голова Мациклєта нарешті трошки охолола.

Він видихнув, потер перемазані іржею долоні і, запаливши сірника (дуже професійно, до речі), окинув оком свої скарби. Так, значить: майже повний мішок з різною дрібнотою… Три мотка проволоки, металевої та алюмінієвої. З п’ять різних коліс і ручок…

Непогано. За все це добро можна тиждень шикувати, накупивши чіпсів, жуйок, всілякої «Коли». Може гроші залишаться навіть на той зефір в шоколаді, що продається в магазині тітки Галі!

Круто! Треба йти. І Гришка, видихнувши, схопив однією рукою мішок, іншою став збирати те, що валялось у траві, і кинув погляд на купу за огорожею.

Ніби навмисно, з-за хмар вийшов місяць і осяяв все навколо. Металеві скарби лежали німо і спокійно, і, що найдивніше, їх не стало менше.

Хай йому…

Гришка спробував ступити крок, але не зміг. Ну як це все кидати? А якщо завтра сюди навідається господар і перевезе все це добро в інше місце? Чи у двір навідається інший злодюжка, сьогодні під ранок, наприклад?

Ні, цього допустити не можна!

І Мациклєт, облишивши речі, схопився за мотузку і вже не особливо ховаючись, з усього маху закинув кішку. За мить та дзенькнула (була би поряд собака, навіть глухувата, вона б відразу скочила на лапи) і зашкребла об метал.

• Нє, безсполєзняк… — сам до себе мовив Гришка.

Це означало, що дрібні штуки вже було витягано.

І Мациклєт, не довго думаючи, поліз через огорожу.