02. Скарб!

Гришка саме повертався з річки і враз встав, немов його з відра облили.

Це було біля того двору біля річки, який стояв мало чи не за кілометр від Яблунівці. Велика неоковирна хата (решти свинокомплексу, який тут був колись), невеликий, але охайний дворик за такою нічогенькою огорожею з сітки-рабиці. У дворі — присадкуватий погріб, невеликий, ледь похилений сірий сарай з дрібних дощечок і пасіка вуликів на десять. За двором, майже до самої річки — яблуневий сад.

Але у дворі було ще щось. І саме воно змусило Гришку завмерти.

Біля вуликів лежав справжній скарб!

Різні бруски, смужки, залишки сільськогосподарського реманенту, величезні листи жесті, масивні труби, кругле, квадратне, продовгувате, ціле, поламане і зовсім ржаве.

Метал! Ціла купа металу!

Гришку, немов паром, прямо обдало хвилею захвату. Щось подібне, мабуть, відчув Аладін, знайшовши магічну лампу. Стільки металу! І так близько. Перелізь через сітку, ступи кілька кроків — і він твій…

Щоправда, була одна складність. Сторож. Або ж сам господар. Чи пси. Пара масивних алабаїв чи швидка та злюща вівчарка. Хтось обов’язково мав це все охороняти.

Гришка чудово розумів, що ні метал, ні пасіку ніхто просто так не кине, особливо у такому віддаленому від цивілізації місці.

Але ж чому так тихо, хай йому?

Може, господар понадіявся на свою високу (насправді не дуже) огорожу? Чи вона під струмом? «Та шо за бред?» — подумав Гришка, але все ж обережно доторкнувся до рабиці. «Тьху, голяк…» — сплюнув хлопець.

І що робити? Розум підказував, що тут якась фігня і краще стороною оминати цей двір, злодюжницька душу раділа і прямо кричала в саме вухо: «Ну чого ти стоїш? Давай, стрибай через огорожу, хватай, тягни, тягни і хватай!»

Зрештою сила скарбів перемогла. Мациклєт розумів, що справа ризикована, але від того запал лише розгорівся. «Ну якщо десь і затаїлась собака, так я від неї втечу, — думав Гриша. — Чи перший раз…» Обсяги здобичі, занадто великі і надзвичайно близькі, відкинули будь-які сумніви, справа ж стосувалась лише чистих формальностей — «як» і «коли».

І тут у Гришці проснувся справжній злочинець. За один день він розробив план, як забрати те, що по праву (по його праву) мало належати йому.

• Інтересно, хто ж тут живе? — запитав сам себе Гришка.

Але він не знав. Як і ніхто в селі.