01. Гришка щось задумує

Гришку-Мациклєта в Яблунівці знають усі. Та, якщо чесно, у нас у селі дуже мало людей, не знайомих між собою. Ну як мало — взагалі немає. Гришка ж був на особливому рахунку, бо тільки хтось із села бачив його на вулиці, так відразу подумки почав згадувати, а чи зачинено курятник, а чи не стоїть десь у дворі самотньо бідон… Ну любив Гришка це діло. То в когось по городу полазить (полуниці скуштує чи молодих огірчиків «перебере»), то яблук назриває (в чиємусь саду), а бува, якщо нагода випаде, то і чужі рибацькі сіті перевірить.

Гришка в цьому плані був різностороннім талантом, але головна його «спеціалізація» і любов була незмінна: метал!

Що тільки не робили з Гришкою, як тільки не намагалися відучити лазити по чужих дворах! Дід з бабою читали лекції, зачиняли в хаті, але Гришка, відсидівши «строк», згодом повертався до своєї нелегкої справи.

Яблунівці ж швидко від теоретичних напучувань перейшли до радикальних дій — звертались до директора школи, а потім почали викликати міліцію.

Останні пару разів приїхали, грозили Гришці колонією, але той, як зазвичай, мовчав і ніколи не пристав на «чисте і щиросердне», чим і зберіг собі свободу, бо фактів його причетності до пропажі тієї чи іншої залізяки не було. Мациклєта «за руку» так ніхто і не спіймав, але всі знали, що метал тягає саме він.

Хтозна, скільки б ще тривало те металеве розбійництво, якби не трапився один випадок.

Було це минулого літа. Дні стояли надзвичайно спекотні — температура повітря вдень рідко коли опускалась нижче +32. Навіть ввечері повітря було немов тепле молоко, і лише ніч приносила таку-сяку прохолоду. Для Гришки така погода була особливо поганою: окрім того, що сам він страждав від спеки, як і інші, та ще й він не міг вкрасти бодай якусь занюхану каструлю, бо вночі, коли подібні … акції проводити якнайкраще, село не спало.

Яблунівці довго сиділи під нічними зорями, насолоджуючись бодай якоюсь прохолодою, школярі та просто молодь ходили в клуб, в оселях були навстіж відчинені вікна. З вулиці лунали кроки, сміх чи веселі молодечі голоси, і після них навіть у дворах було чути запах духмяних парфумів. Трасою періодично проносились машини, а в різних кінцях села, в різнобій, басом, тихо чи сонно та ліниво гавкали пси. Вони, якщо і затихали, то на мить, щоби потім, немов по команді, продовжити гамуватись з новою силою. Яблунівці грішили на лисиць, які могли лазити городами, але ніяких лисиць не було — собаки просто віддавали всю енергію, яку накопили лежачи без діла весь спекотний липневий день…

Гришка це слухав і відчував тяжкі душевні муки. Так мине літо, і він … Ну того… Залишиться ні з чим.

Коли надія майже згасла, і Гришка зовсім зневірився, доля змилувалась і нарешті піднесла Мациклєту такий подарунок, який він запам’ятає на все життя.