Частина 79.

НІКІТА

  Нервово топчуся на місці, очікуючи на вулиці біля входу Костяна. Пара давно почалася, тож розраховую на відверту розмову без свідків. Мій кореш з’являється через хвилин десять (вони здаються мені вічністю), перебуваючи при цьому у піднесеному настрої, чим невимовно мене бісить. Кидаюся йому назустріч.

- Чувак, де тебе, чорт забирай, так довго носить?!

- Я ж казав, що проспав, - як ні в чім не бувало, відповідає Костян. – А ти чого такий знервований? Може, підемо? Лекція вже почалася.

- До дідька лекцію! – психую я.

- Нік, в чому справа? – щиро дивується приятель.

- От ти такий щасливий зараз прийшов! Радісний такий! А ти знаєш, що сталося з твоєю дівчиною?! Знаєш, який настрій зараз у неї?! – ще трохи і в мене із вух повалить пар.

- Що сталося з Нікою? – дружбан нарешті починає хвилюватись.

- Костян, ти раніше мені сам постійно розказував про новини в студентському чаті, а сьогодні не в курсі?

- Я поспішав, було ніколи туди зазирати. А що там?

- Друже, скажи, адже ти від самого початку знав, що Ніка працює піджейкою в «Індіго»? – спостерігаю, як на обличчі Кості з’являється подив. – Хоча, не відповідай. І так все ясно. Саме це вас і зблизило, чи не так? – неспроможний стояти смирно, ходжу із сторони в сторону.

- Так… Але звідки ти знаєш?

- Тепер, друже, не тільки я знаю, тепер про це знає весь грьобаний універ! А іще весь універ бачив твою дівчину майже голою! Клас, так?! А ти, блін, все проспав і ні хріна не в курсах! – починаю виходити з себе.

- Зажди секунду, - Костян дістає із кишені мобільник, заходить в чат та прогортає стрічку, ніби не вірячи тому, що я кажу правду. – О, Господи! – він хапається за голову. – Саме цього Ніка боялася. Її подруги знали, але вони б ні за що не розказали Ксюсі. Як же вона дізналася?.. І, взагалі, навіщо вона це зробила?

- Вона проігнорувала ці питання.

- Ти з нею говорив?

- Говорив. І з твоєю дівчиною також. Знаєш, їй потрібна була підтримка. Вона так плакала…

- Господи, бідолашна Ніка… - співчутливо зітхає Костя.

- Бідолашна Ніка?! – вибухаю я. – Це все, що ти зараз можеш сказати?!

- Нік, ти чого? – дивується друг. – Чого ти так нервуєш? Ніби це трапилося з твоєю дівчиною….

- А може, я би хотів, щоб вона була моєю дівчиною?! А?! Але вона обрала тебе, і я змушений був з цим змиритися, тому що ти – мій найкращий друг! А ти тут зараз стоїш, і замість того, щоб діяти, мимриш: «Бідолашна Ніка»!

- Ти хотів би зустрічатися з Нікою? Вона тобі подобається? – очі Костяна розширюються, але, не зважаючи на це, його реакція надто спокійна.

- Так, чуваче, вона мені до біса сильно подобається! А тобі? Тобі вона подобається так само сильно, як мені?! Скажи, що любиш її! Інакше я не зможу змиритися з тим, що вона з тобою, - підходжу впритул до Костяна, готовий от-от в нього вчепитися.

- О Господи, друже… Якби ж я знав…, - тепер уже Костік починає ходити на місці, хапаючись за голову.

- Шо ти маєш на увазі? – дивуюсь я.

- Друже, здається, настав час поговорити відверто, - Костян завмирає, пильно дивлячись мені в очі.

- Блін, бро, шо за галіма лірика?

- Давай трохи відійдемо, хтось може вийти на ганок й підслухати.

- Тобі не здається, що зараз не кращий час для розмов? Краще б ти йшов до Ніки. Їй потрібна твоя підтримка.

- Нік, те, що я хочу сказати, дуже важливе. Важливе для мене… і для тебе, думаю, також.

- Гаразд, давай відійдемо, - здаюся, слідуючи за другом в бік лавки, що розташована під деревами біля паркану. – Я весь в увазі.

- Чесно кажучи, я не збирався найближчим часом в цьому зізнаватися, - починає Костя. – Але раз вже так склались обставини…

- Ти хочеш сказати, є дещо, чого я про тебе не знаю?

- Є. Ти про мене не знаєш дечого дуже важливого…

- Я гадав, між нами немає секретів.

- Цей секрет я змушений був приховувати від усіх вас, тому що боявся втратити нашу дружбу, - Кості насилу даються слова.

- Друже, ти мене лякаєш. Хіба є в цьому світі щось, здатне зруйнувати нашу дружбу? – починаю турбуватися.

- Спочатку я розкажу, а потім ти сам вирішиш…, - друг витримує паузу. – Насправді, ми з Нікою не пара. Ми просто хороші друзі.

- Не зрозумів. З цього місця, будь ласка, детальніше, - дивлюся на нього в усі очі.

- Просто Ніка випадково дізналася про мій секрет, і, як справжній друг, викликалась прикрити.

- Не бачу зв’язку. Ти хочеш сказати, що ви розігрували парочку закоханих, щоб ніхто не дізнався твою таємницю? Шо за маячня?!

- Саме це я і хочу сказати. Так, це, дійсно, виглядає по-дурному, але я навіть не міг подумати про те, що Ніка, першокурсниця, яку ти ображав та обзивав Мишкою, може так сильно тобі подобатись…. От бачиш, в тебе також був від мене секрет…