Частина 72. Ніколь

  Мій пізній недільний ранок починається в компанії тьоті Олі та свіжозвареної ароматної кави.

- Нікошо, дитинко, розповідай, як робота? Все нормально? З цими нічними змінами нам навіть нема коли побалакати, - тьотю розпирає від цікавості. Виною нашому рідкісному спілкуванню останнім часом стала не тільки моя робота, але й постійні побачення родички з Федором Івановичем.

- Все добре, не хвилюйтеся. Я вже втягнулася. І мені навіть подобається, - відповідаю після протяжного позіхання.

- Ще не наважилася розповісти про свою роботу друзям?

- Хм, Костя з дівчатами знають, а інші – не такі вже й близькі друзі, - кривлю душею, переконуючи себе в тому, що краще залишити все як є. – Їм знати не обов’язково.

- Але хіба тебе не стомлює приховувати це?

- Мене стомлює тільки те, що я приховую роботу від батьків. Але я їм скоро все розповім, Ви ж знаєте.

- Сподіваюсь, робота не вплине на успішність в університеті… Інакше твоя мама мені не пробачить, - тьотя, як завжди, в своєму репертуарі.

- Звичайно ж, не вплине, - заспокоюю її. – От прямо зараз допиваю каву та йду готуватися до занять.

  На столі кілька разів пілікає телефон, сигналізуючи про вхідні повідомлення.

- Хто там тобі без кінця пише? – цікавиться тьотя.

- Ой, це не мені, - дивлюсь на екран. – Це в студентський чат приходять повідомлення. Нагадують, що сьогодні відбудеться концерт гурту Нікіти.

- Того самого Нікіти?

- Того самого, - зітхаю.

- І де ж він відбудеться?

- В клубі, недалеко від студмістечка… До речі, тьоть Олю, Ви не будете проти, якщо я туди піду? – розтягуюсь в милій посмішці.

- Але ж завтра на навчання, - нагадує родичка.

- А ще завтра у мене день народження! Не забули?

- Хіба я можу забути про день народження моєї єдиної коханої племінниці?!

- То що скажете? Можна мені піти? – мило кліпаю віями.

- Іди, - здається тьотя, неспроможна встояти перед моїм шармом. – Але повнолітньою ти станеш тільки завтра. Тож доведи до відома батьків.

- Гаразд. Домовилися. Але дивіться, як добре виходить: я зустріну свій день народження з друзями на концерті, а завтра, після занять, ми відзначимо його з Вами в сімейному колі! Шкода, в мами знову проблеми з ногою, і вони з татом не зможуть приїхати…

- А Андрійко казав, що збирались…

- Так. Але я їх відмовила. Мамі зараз потрібно лежати, а не труситись в машині по ямах, - зітхаю, з сумом розмислюючи над тим, що вперше на моєму святі не буде найближчих людей.

- Згодна. Але мені так не хочеться, щоб ти сумувала в моїй компанії. Може, дівчаток покличеш у гості? – не вгаває тьотя.

- Ну, даєте! Коли це мені доводилось з Вами сумувати?! Краще підготуйте плейліст улюблених треків. Я розраховую на наші запальні танці! – пустотливо підморгую, допиваю каву та тікаю читати конспекти.

  Ближче до вечора порпаюсь в шафі, дістаючи звідти чорну тонку сукню в блакитні квіточки. В неї довгі вільні рукави і по довжині вона трохи вища колін. Жіночна і, в той же час, зручна, не сковуватиме рухів. Планую вдягти під неї чорні колготи та взути мартінси на масивній підошві. Супер, думаю, таке вбрання підійде для сьогоднішнього вечора.

- Тьоть Олічко, ну як я Вам? – демонструю свій лук,  який доповнила легким макіяжем та завитим в неохайні локони розпущеним волоссям.

- Яка ж ти красуня, Нікошо! – виказує захоплення тьотя.

- Правда? – ніяковію. Мені так соромно, друзі вважають, що ми з Костею зустрічаємось, а я наряджаюсь для іншого, того, хто можливо, навіть і не зверне на мене уваги.

- Правда! Тобі так пасує це плаття! Добре, що ти його одягла. А то все джинси, та джинси! Хіба можна приховувати такі гарні ніжки?

- Моя нова робота з лихвою компенсує ті моменти, коли я їх приховую.

***

  Ксюша сидить у своїй кімнаті на ліжку. З самовдоволеною усмішкою передивляється відео, які їй вчора вдалося відзняти. Вирізає вдалі шматки  та робить скріншоти з найцікавішими моментами, де добре видно Ніку в костюмі та без нього.

  В двері кімнати сестри стукає Артем:

- Ксю, я помчав! Тре встигнути налаштувати апаратуру.

- Ага, давай, побачимся, - відмахується та.

- Не спізнюйся! Сьогодні буде прем’єра нової пісні.

  Хлопець йде, а його сестра продовжує зависати в смартфоні. В якийсь момент її долає втома, і дівчина провалюється в сон. Просинається вона через пару годин від вібруючого під вухом телефона.

- Так… Що? Котра година? – стрепенувшись, Ксюша відповідає на дзвінок. Дивиться на годинник. – Блін! Я ще не зібрана, заснула! Лікусю, їдь без мене, займи нам місце біля сцени. Я швиденько зберусь та приїду.

  Дівчина натискає «відбій», підхоплюється з ліжка, метушиться та намагається збагнути, як їй швидше зібратись.