Частина 69. Нік

  Сидимо за столом з пацанами, кожен з яких пускає слюні на свою пасію, що запалює на танцполі. Один я, наче вовк-одинак – злий та голодний. І голод цей зовсім не гастрономічний. Пів вечора на подіумах звиваються піджейки, але я на них не дивлюся. Думки зайняті іншим, вірніше, іншою. Де зараз Ніка? Чим вона займається? Напевне, вже спить. Пригадую, як бачив її на прогулянці в парку з батьками. Мабуть, сьогодні вони знов гуляли. Судячи з усього, Ніка полюбляє це заняття, а от нічні клуби – не дуже. Ще б пак, дівчинка не киянка, їй тільки виповниться вісімнадцять. Які клуби? Дивлюсь на її подруг. Їм вік не стає на заваді.

  Мимоволі переводжу погляд на танцівницю в рожевій перуці. Це що, до неї я клеївся минулого разу? От дятел! Шо я в ній знайшов? Дівчина, ніби почувши мої думки, перехоплює мій погляд та грайливо підморгує. Холодно посміхаюсь у відповідь та відвертаюся.

- Хлопці, я в туалет, - встаю з-за столу.

- Точно в туалет, чи знову надумав чіплятися до танцівниць? – підколює Жека.

- Не соромно при мені таке питати? – дорікає йому Тьома.

- А чого мені має бути соромно? Може, Нік з Ксюхою жонаті, а я про це не знаю?

  Тьомич кидає на нього погрозливий погляд і той замовкає. Смішні.

- Пацани, розслабтеся. Сьогодні я обіцяю бути пай-хлопчиком. Бачите, я абсолютно тверезий, а значить, не несу загрози особам жіночої статі.

  Обстановочка за столом розряджається, і я йду, даючи приятелям можливість далі витріщатися на своїх дівчат.

  Виходжу з туалету, а в коридорі на мене чекає несподіванка – та сама танцівниця в рожевій перуці.

- Привітик, - грайливо всміхається вона та підходить ближче.

- Привіт, - здивовано вітаюсь я.

- Впізнаєш мене?

- Впізнаю… але мені здавалося, ти була нижча зростом.

- Це все підбори… - відмахується дівчисько. – Як щодо того, щоб продовжити те, що ми почали минулої п’ятниці? – вона повільно проводить вказівним пальцем вниз по моїх грудях.

- Наскільки я пам’ятаю, минулого разу ти була проти, - перехоплюю її руку, гальмуючи спробу спуститись нижче.

- А що, якщо я передумала? На чому ми зупинились? – дівчина проникливо дивиться мені в очі. За всім цим гримом складно розгледіти риси обличчя, але мені чомусь здається, що раніше її очі були іншого кольору.

- Ти знаєш, я сьогодні не в дусі, - намагаюся ввічливо відсторонитись.

- То може, я для тебе станцюю? Гарантую, твій настрій одразу ж покращиться.

  Боковим зором бачу, що в кінці коридору за нами хтось спостерігає, але моя візаві цього не помічає, продовжуючи свій наступ. Доводиться зробити крок назад, аби не дати їй підійти впритул.

- А ти хіба зараз не на роботі? – задаю очевидне питання.

- Робота може зачекати. А ще через годинки дві я буду абсолютно вільна, - танцівниця знову скорочує відстань між нами.

  В недалекому минулому я би не змушував дівчину довго мене вмовляти. Але в теперішній момент все інакше, в мені щось змінилося, серйозно змінилося.

- Слухай, не пам’ятаю, що казав тобі минулого разу. Але зараз мені точно не до цього, - вирішую розвіяти всі хибні надії спокусниці. – А ще, якщо тобі цікаво, моє серце зайняте. Тож зі мною тобі нема на що розраховувати.

- Смішний, - мурличе танцівниця. От же заноза! – Мені й не потрібне твоє серце. Мене цілком влаштує твоє тіло.

- Яка ж ти самовпевнена! Тоді поясню інакше: я не хочу нікого, крім неї! Ясно? – відходжу на безпечну відстань, розвертаюся та, лишаючи нав’язливу співрозмовницю ображено дути губи, крокую геть по коридору, мало не зіштовхуючись з тим, хто за нами спостерігав. Це піджейка з яскравою хитромудрою зачіскою. Вона проводжає мене якимсь дивним поглядом, але я проходжу повз  перш, ніж встигаю усвідомити, що цей погляд мені знайомий.