Частина 68. Ніколь

  Всі, хто сидять за столом здивовано витріщаються на нас з Костею. Ну, клас, тільки цього не вистачало! Ніби мені мало того сум’яття, яке відчуваю, сидячи так близько до Громова. Нервово вовтужуся на стільці.

- А ви не знали? – продовжує Нік. – Дивно, я думав, всі знають.

- Нікусь, ну ти й шифровщиця! – вигукує Марі зі змовницькою усмішкою. – Я ж здогадувалась! А ти все: «Ми друзі, ми друзі»! От же партизан!

  Волію провалитись крізь землю. Відчуваю, як рум’янець заливає моє лице та шию. Костя ніяково чеше потилицю, напружено посміхаючись одним куточком губ.

- А нам обов’язково обговорювати це прямо зараз? – ніяково мимрю я, намагаючись викрутитись з незручної ситуації. – В мене  насправді на цих вихідних не виходить. До мене батьки приїжджають, - вигадую на ходу.

- Це вагома причина, - погоджується Артем.

- А яка взагалі різниця? – стає на мій бік Костя. – Ніка не зобов’язана завжди бути там, де я. В неї є власне життя.

- Та добре, добре. Я просто спитав, - Нік підіймає руки в жесті примирення.

  Зітхаю з полегшенням, але вирівняти дихання не виходить, тому що ловлю на собі Майїн пильний погляд, який свідчить про те, що подруга бачить мене наскрізь. На відміну від Марінки, котра надає більшого значення словам, Майя більш прониклива та дивиться вглиб, зчитуючи прихований підтекст.

- Народ, ви не образитеся, якшо ми з Нікою відійдем на хвилинку? – цікавиться подруга у присутніх, не залишаючи сумнівів, що мене розкусили. – Хочу дещо з тобою обговорити, - вона встає зі стільця, вказуючи жестом, щоб я слідувала за нею до столика коло дальнього вікна. – Ну, колись, шо це за історія з Костіком? – подруга впирає руки в боки, коли ми відходимо на безпечну відстань. – Я, звичайно ж, бачу, що ви близькі, але невже я могла не помітити між вами більшого?

- Майя, мені так соромно, - до болю закушую нижню губу. – Насправді, я не хотіла, щоб про те, що ми зустрічаємось, дізнався хто-небудь, окрім Ніка.

- Нічого не розумію… Але чому? – Майя супить брови.

- Я не хочу тобі брехати…

- А для цього є привід?

- Ми не зустрічаємось з Костею. Ми просто робимо вигляд, ніби зустрічаємось, - промовляю на видиху.

- Шо?! Але нашо?! – подруга в шоці, вона точно не очікувала від мене подібного.

- Просто хлопці підколювали Костю, що в того давно нема дівчини… - блін, як же соромно брехати, але видати Костін секрет я не маю права.

- В житті не повірю, що це основна причина, - не вгамовується подруга, і я вирішую розповісти ту частину правди, в якій можу зізнатися.

- Майя… Мені так соромно… Я тебе дуже прошу, хай це залишиться між нами.

- Саме собою. Могла й не просити.

- Знаю. Просто це дуже особисте… Ти вважатимеш мене повною дурепою, - ховаю лице в долонях.

- З глузду з’їхала?! Невже ти вважаєш, що дівчина, яка щойно розійшлася з хлопцем і зразу ж закрутила нові відносини, не зважаючи на те, що обіцяла собі цього не робити, стане тебе засуджувати?

- Повір, в мене ситуація складніша…, - виривається нервовий смішок. Тяжко зітхаю, готуючись до зізнання. – Насправді, мені подобається Нікіта… Дуже сильно подобається… - дивлюсь на свої руки, соромлячись підняти погляд. – Мені навіть здається, що я в нього закохалася… - хочеться надати голосу безтурботність, але виходить якось сумно.

- Оце поворот! – подруга втрачає дар мови.

- От бачиш.

- Вибач. Просто це так несподівано. Я помічала, шо ваші стосунки покращились, але не думала, шо… І давно це з тобою?

- Ну… таке…

- Стоп! Краще скажи: ти зрозуміла, шо закохалася в Громова до того, як побачила ту фотку, де він з білобрисою сучкою, чи після? – Майя задає те саме сакраментальне питання.

- До… - відповідаю сумно, сподіваючись, що не побачу в очах подруги осуду.

- Тепер все ясно, - вона починає ходити на місці.

- Ага, я просто хотіла приховати свої справжні почуття, показати Нікові, що я щаслива з іншим, а його особисте життя мене не хвилює. От якось і ляпнула при ньому, що ми з Костею зустрічаємось, а Кості довелось підіграти.

- То Костя знає про твої почуття до Ніка?

- Можливо, він здогадується, але ніколи про це раніше не питав.

- Ніка, а шо як ти подобаєшся Кості? Недобре так гратися з почуттями хлопця…

- Не хвилюйся, в мене все під контролем.

- Ну раз ти так кажеш… І як тепер бути? Шо з усім цим робити?

- А що можна зробити? Сподіваюся, з часом минеться… - обхоплюю себе руками.

- Ох, Ніко, ну ти і вляпалася!

- Майя, повір, останнє, чого мені хотілося – це закохатися в Громова! Мені ніколи не подобалися такі, як він. Не розумію, чому це трапилось саме зараз…

- Це завжди трапляється несподівано і від нас ніяк не залежить, - заспокоює мене подруга.

- Нажаль… То ти мене не засуджуєш?