Всю ніч я не можу заснути, кручусь в ліжку, мов дзиґа. Думки рояться в голові та не дають спокою. Перед очима спливають одна за другою картинки минулого дня – спочатку бої без правил і те, як я ловила на собі пильні погляди Нікіти. Намагаюся розгадати їх, ніби ребус. Досвід у мене невеликий, але, готова присягнути, хлопці зазвичай так дивляться на тих, хто їм подобається. В животі розливається приємне тепло, щойно починаю про це думати.
- Ніко, отямся, ти видаєш бажане за дійсне! – стверджує голос розуму.
- Невже? А як пояснити те, що він врятував мене від хуліганів? – заперечує серце.
- Ой, я тебе прошу, Громов – любитель побитися, сам в цьому зізнався. Скучив за боями без правил, от і поліз в бійку, - стоїть на своєму розум.
Згадую, з якою люттю Нік кинувся на мого кривдника, коли той обізвав мене дешевкою.
- Ні, - не вгамовується серце. - Він не просто жадав бійки, він зробив це через мене!
Думки повертаються до образу лежачого на асфальті в калюжці власної крові Нікіти. Всередині мене все болісно стискається.
- Шарфик улюблений не шкода? – цікавиться розум.
- Анітрохи! – відповідає серце.
Нікіта зазнав стільки болю за один короткий день, - спочатку фізичного, а потім душевного. Навіть страшно уявити, що відчуває хлопець, котрий половину життя живе з думкою про зраду найближчої людини. Станься таке зі мною, напевно, і мій характер був би не солодким. Брр! Відганяю подібні думки. Я так сильно люблю свою сім’ю, що навіть не хочу уявляти, як то воно було б втратити когось з них. Але я дуже хочу допомогти Нікіті, Даші та Анні! Кожен у цьому світі заслуговує на другий шанс! То чому би не дати другого шансу їхнім стосункам? Прислухаюся, що каже розум. Цього разу, він солідарний із серцем. Вирішено, завтра, з самого ранку, знов поговорю з Нікітою.
З ліжка підхоплююсь рано, збираюся в поспіху, та вирушаю до універу, сподіваючись, що Нік не надумає приїхати раніше звичайного.
Топчуся на місці, нервуючи та обмірковуючи деталі розмови. Але ось, до початку пар залишається зовсім мало часу, і надія, що Нік взагалі з’явиться на навчанні, поступово випаровується. Дійсно, після отриманої травми, вірогідність того, що він відвідає сьогодні універ, зводиться до нуля. В сотий раз дивлюся на годинник, розчаровано зітхаю, розвертаюся, щоб піти, але позаду лунає знайомий звук мотору, і темп биття мого серця прискорюється. Озираюся, спостерігаючи, як на парковку в’їжджає чорний позашляховик Громова. Чекаю з нетерпінням, поки він припаркується на своєму звичному місці.
Хлопець помічає мене, і навіть крізь тоноване лобове скло я можу розгледіти його здивування.
- Привіт, - вітається він, вистрибуючи з машини.
- Привіт, - відповідаю, оцінюючи його зовнішній вигляд. Як для потерпілого, рокер виглядає вельми непогано. Ось тільки темні кола під очима, що виникли від недосипу, та бейсболка, надіта задом наперед, нагадують про вчорашню пригоду. – Я уже думала, ти не приїдеш.
- Тобто, ти тут чекала на мене? – Нік в подиві піднімає брови.
- Ага. Як твоя голова?
- Нормально. Бачили й гірше, - намагається зобразити посмішку.
- Ходімо, - показую в бік головного корпусу. – Не хочу спізнитись, - починаємо йти, але я не спішу прискорювати крок, адже розмова може затягнутись. – Ти уже трохи заспокоївся? Переварив інформацію?
- Ти чекала мене, щоб спитати про це?
- Не зовсім. Але від твоєї відповіді залежить, чи був взагалі сенс чекати.
- Не все переварив. Але будь спокійна, я не стану психувати, якщо ти про це. До речі, ти ж раніше турбувалась, що нас може побачити Ксюха… Що змінилося?
- Моя справа важливіша за Ксюху, - говорю спокійно, але всередині все палає від згадки про цю нестерпну особу.
- Я тебе уважно слухаю.
- Твоя мама… Пам’ятай, ти обіцяв не злитися, - роблю паузу, спостерігаючи за реакцією Нікіти. – Знаю, це не моє діло, але я їй вчора сказала, що Даша її шукає. І Анна дала мені свій номер телефону. Я хочу передати його твоїй сестрі. Вчора ти й так був на взводі, не хотіла ще більше тебе драконити. Коротше, пиши номер. Але якщо не збираєшся передавати його Даші, то я знайду інший спосіб це зробити! – випалюю на одному диханні.
- Тихше, тихше, - заспокоює рокер. – Диктуй номер. Я передам.
- Чесно? – настає моя черга дивуватись. Не очікувала, що він здасться без бою.
- Дашка має право поговорити з матір’ю, раз вона так сильно цього хоче, - Нік знизує плечима. – Не можу ж я вічно її захищати. Та й чи є в цьому сенс?
З натхненням диктую номер, не вірячи тому, що все виявилось простіше, ніж я уявляла, навіть заготовані заздалегідь доводи та вмовляння не знадобились. Нік спостерігає за мною та всміхається. День розпочався чудово і, здається, ніщо не здатне його зіпсувати. Але, на жаль, тільки здається…
В середині розкладу в нас стоїть пара фізри. По її закінченню до мене приходить усвідомлення того, яким чином студентам нашого універу вдалося перемогти на змаганнях із ЗФП.
#2679 в Любовні романи
#1284 в Сучасний любовний роман
#287 в Молодіжна проза
любовний трикутник, поганий хлопець, любов і ненависть перше кохання
Відредаговано: 18.03.2021