Частина 58. Ніколь

  Сидимо з хлопцями за столиком в кав’ярні, я – поруч з Костею, Нікіта навпроти нас. Як і планували, п’ємо каву. Ось тільки присутність при цьому Громова я не планувала. В повітрі повисає незручне мовчання.

- Костян, як вчора відпрацював? – вирішує порушити тишу Нікіта.

- Ой, вчора в клубі був концерт. Такий дурдом був! До речі, Ксюха з Лікою приходили. Як я зрозумів, Ксю вже полегшало, раз вона вирішила затусити.

- Не те слово, полегшало, - бурчу собі під ніс я.

- Що? – перепитує Костя.

- Кажу, добре, що їй полегшало. Отруєння – страшенно неприємна річ, - вдаю, ніби піклуюся про здоров’я цієї стерво.

  Нікіта з підозрою поглядає на мене. Він що, по губах прочитав мій попередній коментар?

- А ти сам-то як? Відійшов після п’ятниці? – цікавиться в свого друга мій псевдо бойфренд.

- Як бачиш, - хмикає той.

- Нікіта, м’яко кажучи, перебрав в Тьоми на днюсі, - пояснює мені Костя, підіграючи легенді про те, що я їздила до батьків і все пропустила. – Тому поводив себе не надто добре, - багатозначно додає він.

- Міг би й не розказувати, - обурюється рокер. – Ніка й так не кращої думки про мене. Псуєш мені тут репутацію.

- Ой, не сміши! Твоя репутація біжить попереду тебе! – сміється Костя, а я спостерігаю за хлопцем навпроти. Він намагається здаватись незворушним, але я помічаю, як вираз його обличчя стає замисленим та серйозним.

- Нажаль, вона в мене не настільки чиста, як твоя, - врешті відповідає він.

  Лунає вже знайома мелодія дзвінка, і я звертаю увагу на айфон, який лежить на столі перед Ніком. На екрані висвічується ім’я абонента «Ксюха». Хлопець вирубає звук, ігноруючи дзвінок.

- Дзвонить твоя дівчина. Негарно змушувати її чекати, - кажу йому я.

- Що? Хто? – спочатку не розуміє він. – А, потім їй передзвоню.

Але телефон дзвонить вдруге.

- Та що такого термінового? – дратується Нік.

Він пару секунд зволікає, а тоді встає з-за столу та відповідає на дзвінок.

- Да, Ксю, чого тобі? – відходить в сторону.

- Чого це ти Ксюху назвала його дівчиною?! – дивується Костя.

- А ти не в курсі?

  Костя хитає головою, і я коротко розповідаю йому про причину зробленого мною висновку, а також пред’являю доказ у вигляді фотографії. Неприємне, ниюче десь глибоко всередині почуття охоплює мене з новою силою. Мигцем дивлюся на Громова, він посміхається, розмовляючи по телефону. Чому ж мені так боляче це бачити?!

- Фотка говорить сама за себе, - кажу я, ховаючи телефон назад в сумку.

- Та ну! Нікітос же був п’яний в дупель! А Ксюха отруїлася, - мій супутник не вірить побаченому.

Знизую плечима.

- Як бачиш, це не перешкода для людей, котрі люблять одне одного… Дивно, що ти про це нічого не знав.

- Капець, як дивно, - щиро дивується Костя. – Я й не думав, що між ними взагалі щось може бути. Тут щось не те.

- А що може бути не те? Ти ж бачив фотку. Все те.

  Нікіта закінчує телефонну розмову та прямує до нас. Ми замовкаємо, роблячи вигляд, що п’ємо каву.

- Народ, ви мене пробачите, якщо я вас покину? Виникли термінові справи, - виправдовується Громов.

- Чого ж нам ображатися? Ти й так випадково тут опинився, - плююся отрутою я, ненавидячи себе за те, що не стрималася.

- Нікусь, тобі не пасує бути стервом, - з усмішкою відповідає рокер, змушуючи мене червоніти від сорому.

  Нік прощається з нами та йде, а мені стає дуже прикро та боляче. Насправді, я зовсім не хотіла, щоб він йшов.

- От бачиш, вона подзвонила, і він пішов, - кажу Кості більш розчарованим тоном, ніж збиралась.

- Нікусю, мені здається, чи тебе це хвилює?

- Костю, ти знаєш, що я недолюблюю Ксюшу, і знаєш, чому, - відказую, намагаючись не видати, що ця тема мене дуже чіпляє. – А Нік, хоча й не подаруночок, але заслуговує на краще. Тобі так не здається?

- Згоден. Ксюха – вредина ще та…