Частина 54.

  Настає ранок. Артем сонний та розпатланий виходить зі своєї кімнати, потираючи очі, йде по коридору в бік спальні сестри. Відчиняє двері.

- Друже, ти там як? Живий? – питає позіхаючи.

  Переступає поріг та завмирає, шокований побаченим – у ліжку лежить Нікіта, а в його обіймах – напівгола Ксюша. Артем швидко виходить з кімнати, зачиняючи за собою двері.

- Шо за нахрін?! – обурюється він.

Сон, як рукою знімає. Хлопець стоїть в коридорі, кумекаючи, як вчинити, і через кілька секунд він наважується повернутись в кімнату.

- Так, народ, прокидаємося та починаєм пояснювати, шо це все означає? – якомога голосніше, аби розбудити сплячих, каже Артем, підходячи до ліжка.

НІКІТА

  Бля, шо за шум? Макітра розколюється! Ледь розліплюю очі.

- Бро, якого хріну? Дай поспати… - сонно буркаю я.

- Це я в тебе питаю, якого хріну?! – розгнівано верещить Тьомич.

  Не врубаюсь, шо він від мене хоче. Намагаюсь прийти до тями та зрозуміти, де взагалі знаходжуся. Права рука затекла, намагаюся нею порухати, але несподівано поруч зі мною хтось ворушиться, і я розумію, що цей хтось лежить на моїй онімілій руці. Моментально приходжу до тями, широко розплющую очі та помічаю поруч із собою жіночий силует в мереживній спідній білизні. Біле волосся… Ксюха?!

- Шо за хрінь?! – підхоплююсь з ліжка, безцеремонно скидаючи зі своєї руки дівчисько. Та сонно розплющує очі та дує губи від образи:

- Вночі ти називав мене інакше.

- Бля, народ,      позбавте мене подробиць! – хапається за голову Тьома.

- Я нічого не розумію, - хриплю, оглядаючи себе. На мені мої чорні боксери, слава Богу, не голий. – Ксю, шо ти робиш в моєму ліжку?!

- Взагалі-то, це моє ліжко, - відповідає вона.

- Окей, тоді як я тут опинився? Вірніше, чому я тут з тобою?! – знаходжу на підлозі свої джинси та швидко їх надіваю.

- Ти нічого не пам’ятаєш?

- Ти прямо Капітан Очевидність! Звичайно, не пам’ятаю, раз запитую!

- Нік, ти вчора перебрав,- відповідає Тьома. – Я вирішив, шо буде спокійніше, якшо ти переночуєш у нас. Вочевидь, це було не найкращим моїм рішенням…

- Чому ж? – муркоче Ксюха, викликаючи в мені бажання її вбити, а заодно і її брата.

- А ти взагалі мовчи та прикрийся хоча б! – кричить на сестру Артем, і та натягує на себе ковдру. – Бачу, тебе вже попустило після отруєння! Нік ні фіга не пам’ятає, то, може, ти мені поясниш, як опинилася з ним в одному ліжку?! Тому що, коли ми вернулися з клубу, ти спала у вітальні.

- Я прокинулася вночі, щоб попити води, - починає пояснювати та, поки я натягую свою футболку, яку знайшов на кріслі. – Мені було незручно спати на дивані у вітальні, і я вирішила піднятись до своєї кімнати. Звідкіля мені було знати, що ти привів до нас  Ніка? Тож спочатку я дуже злякалася, виявивши його в себе в ліжку, - Ксю проникливо дивиться на мене та продовжує. – Але ти прокинувся, побачив мене та сказав, що сумував без мене на вечірці, попросив лишитись з тобою… Ти був таким п’яним… і таким наполегливим…

- О, Боже! Ксю, пробач мені, - прийшла моя черга хапатись за голову. Невже я міг це допустити?!

- Не варто вибачатися. Я не зізнавалась раніше, але я давно відчуваю до тебе симпатію… - зніяковіло муркоче дівчина.

- Я не можу це слухати! Краще вийду, - не витримує Тьома. – Можете поговорити про свої почуття без моєї присутності. Чекаю на тебе внизу, - кидає суворий погляд на мене.

  Барабанщик виходить за двері, а ми з Ксюхою лишаємось вдвох у дискомфортному мовчанні. Нервово ходжу по кімнаті.

- Між нами щось було? – озвучую питання, що мене хвилює.

- Щось було… - тягне посмішку блондинка, поглядаючи на мене з-під вій. – Але, дивлячись що ти маєш на увазі під словом «щось»…

- Я маю на увазі «секс», - нервово огризаюсь я.

- Ну… До цього все йшло. Ти був таким напористим… Але надто п’яним…

  Як, як я міг в таке вляпатись?! Мозок відмовляється нормально фуричити і що-небудь згадувати. Я ще не до кінця протверезів. Розминаю пальцями скроні.

- Невже ти геть нічогісінько не пам’ятаєш? Хіба можна про таке забути? – підливає масла в вогонь Ксюха.

- Не пам’ятаю, блін! Не муч мене, відповідай вже! – ледь не зриваюсь на крик.

- Не варто так нервувати, - вона розмовляє зі мною, ніби з психічно хворим. – Сексу не було. Можна подумати, я б так одразу тобі й дала! Тим паче, ти був у такому стані… Сумніваюся, що щось путнє би вийшло…

Фух, зітхаю з полегшенням.

- Ксю, пробач, я не хотів.

- Тобто? Чого саме ти не хотів? – ображається вона.

- Я не хотів, щоб все так вийшло, - роблю паузу. – Я не збирався до тебе чіплятися. Я був бухим, не контролював себе…