Частина 53.

  Ксюша спить на дивані у вітальні. Відчиняються вхідні двері і в дім ввалюється нетверезий Артем, тягнучи на собі геть п’яного Нікіту. Вони довго вовтузяться на вході, потім починають іти через вітальню до сходів, аби піднятися на другий поверх. Зробити це тихо не вдається, і від шуму просинається Ксенія. Вона розплющує очі, підіймається на ліктях та бачить, як її брат допомагає своєму товаришеві піднятись нагору по сходах. Дівчина посміхається, радіючи тому, що сьогодні в них вдома ночуватиме її пасія. Як же вдало склались обставини, що батьки повернуться аж у неділю ввечері.

  Артем докладає титанічних зусиль, аби затягти Нікіту, котрий майже спить на ходу, нагору, на другий поверх.

- Бро, нахріна тре було так нажиратись?! – сердиться він, долаючи останню сходинку.

- Мені було сумно… - на секунду прийшовши до тями, відповідає той.

- Сумно… Як може бути сумно на моїй днюсі?! – обурюється Артем. – Гаразд, блін, де ж мені тебе покласти? – іменинник спиняється, притуляючи друга до стіни, той починає сповзати донизу. – В спальню до батьків не можна, ще постіль зіпсуєш, в гостьовій не розстелено… О, Ксюха ж внизу. Нуж-бо, друже, ходім.

  Артем насилу піднімає Нікіту, тягнучи його далі по коридору. Відчиняє двері спальні сестри та затягує друга туди. Допомагає йому роздягнутись та лягти в ліжко.

  Ксюша сидить на дивані, прислуховуючись до того, що відбувається нагорі. Чує кроки брата та його слова: «Якшо шо, клич, я в себе!». Після того, як двері в спальню брата зачиняються, дівчина встає з дивану та прямує до ванної кімнати. Там вона приводить себе в порядок, полоскає рота м’ятним ополіскувачем, змиває з обличчя розмазаний макіяж, поправляє волосся та виходить за двері, тримаючи курс на другий поверх. Дівчина досі відчуває слабкість та запаморочення, тому підйом по сходах дається їй непросто. Вона намагається ступати якомога тихіше, щоб не розбудити брата. Повільними обережними кроками підходить до своєї спальні та штовхає двері.

  В кімнаті темно, видно лише силует сплячого на спині Нікіти. Як же приємно бачити його в своїй постілі. Дівчина тихесенько зачиняє двері та навшпиньках підходить до ліжка. Кілька секунд вона стоїть над хлопцем, милуючись, як місячне сяйво, що пробивається крізь фіранки, підкреслює його рельєфний оголений торс. Ксюша давно мріяла його торкнутись, провести рукою по сталевому пресу, відчути, як бугряться м’язи під її долонею. Вона мріяла про це з того моменту, як вперше два роки тому побачила Ніка на сцені без футболки. І зараз, дивлячись на хлопця своєї мрії, Ксюша відчуває себе маленькою дівчинкою, котра опинилася в магазині, де продають її улюблені солодощі, і де, потайки від батьків, можна з’їсти їх необмежену кількість. Вона зважується присісти на край ліжка та поправити волосся, що впало на лице сплячого красеня. Тягнеться до нього, але в цей момент хлопець розплющує очі та хапає її за руку. Від несподіванки Ксюша ледь не підстрибує, намагаючись відсмикнути руку, але Нікіта міцно її тримає.

- Це ти? – намагаючись сфокусувати погляд, шепоче він.

- Так, - трохи розслабившись, відповідає Ксюша.

- Тебе не було сьогодні в клубі… - п’яно бурмоче хлопець, знову заплющуючи очі. – Мені було без тебе невесело… Я погано поводився… Не йди, будь ласка… Залишся зі мною.

  В животі у хазяйки кімнати починають порхати метелики. Вона ніяк не очікувала такого швидкого повороту подій.

- Ти хочеш, щоб я лягла поруч? – наважується спитати вона.

- Я про це мрію… Ти здійсниш мою мрію? – не відкриваючи очей, шепоче хлопець.

  Ксенію не доводиться просити двічі, вона лягає поруч з Нікітою. Той притягає її якомога ближче до себе, притискаючись грудьми до її спини, та міцно обіймає.

- Вибач, я п’яний…

- Нічого страшного, - посміхається дівчина, насолоджуючись моментом.

- Давно хотів сказати… Ти мені подобаєшся. Дуже сильно подобаєшся…

Ксюша тепер уже світиться щастям.

- Ти мені також, - відповідає вона, і Нікіта ще міцніше притискає її до себе.

- Ти дуже гарна… - гладить дівчину по волоссю. – Пробач, що називав тебе Мишкою…

В Ксюші округлюються очі. Вона не тямить себе від люті. Хоче вирватися з обіймів хлопця, але той не відпускає.

- Я не… - починає ображена до глибини душі дівчина, до її очей підступають сльози.

- Ніка, залишся, прошу. Ти мені потрібна, - з благанням промовляє Нікіта, ніжно погладжуючи Ксюшу по голові.

Та перестає вириватися, обм’якає в чоловічих руках і тихо починає плакати.