Частина 52. Ніколь

  Що ж, це було не так страшно. Я навіть отримала задоволення, опинившись в своїй стихії. Єдине, що мене злегка напружувало, так це пильний погляд Громова. Рокер, ніби хотів пропалити в мені діру. Звичайно, будь-якому артистові приємна увага глядача, але тільки не в тому випадку, коли цей глядач – хлопець, котрого ще вчора ненавиділа. По правді кажучи, було б набагато простіше, якби й надалі все лишалося як і раніше. Тоді мені б не довелося переконувати себе в тому, що Нік мені не подобається, адже це саме так і було б. А тепер мене долають суперечливі почуття: водночас приємно, що хлопцю сподобалося, як я танцюю, але в той же час, я відчуваю ревнощі через те, що він витріщається на незнайому танцівницю, не знаючи, що це я. Намагаюся придушити в собі ці недоречні почуття. Ніко, ти не маєш жодних прав на Громова! Ти навіть не знаєш, як він до тебе ставиться!

  В гримерці Альона з дівчатами вітають мене з вдалим дебютом. Ми робимо невеличкий перепочинок, поправляємо зачіски та макіяж, готуючись до наступного виходу в зал. Шикуємось коло дверей, і коли всі починають виходити з приміщення, я роблю крок і ледь не підвертаю ногу. Блін, застібка розстебнулася.

- Дівчата, я дожену! – вказую на злощасну застібку. Мда, не буває все гладко. Добре хоча б, що це сталося зараз, а не посеред залу. Було б страшенно неприємно шубовснутись з подіуму на очах у всіх.

  На метушню із застібкою витрачаю чверть хвилини, після чого бадьоро вилітаю в коридор, але не встигаю зробити і пари кроків, як мене хапають чиїсь сильні руки та притискають до стіни. Від несподіванки перехоплює подих, а до горла підступає клубок. Хапаю ротом повітря, маючи намір закричати, але цієї ж миті втрачаю дар мови, бо бачу, чиї руки мене тримають. Нікіта? Що він тут робить? В ніздрі вдаряє аромат чоловічого парфуму, змішаний з їдким запахом алкоголю. Хлопець навалюється на мене всім тілом, щільно притискаючи до шершавої поверхні стіни.

- Привіт, - всміхається рокер, пожираючи мене очима.

  Від його інтонації по тілу біжать мурахи. Невже він мене впізнав? Ні, в його погляді нема впізнавання, зате є усі ознаки потужного алкогольного сп’яніння.

- Відпусти! Що тобі треба? – безуспішно намагаюся вирватись з його хватки.

- Шшш… Я просто хотів подивитись на тебе ближче. Ти шикарно рухаєшся, - шепоче він мені на вухо, змушуючи моє серце битись у божевільному ритмі.

- Відпусти. Ти п’яний, - обурюсь я.

- Я п’яний, бо мені сумно… Дівчини, яку я хочу, сьогодні тут нема… А ти дуже гарно танцюєш. Ти нагадала мені про неї…

  Нік нахиляється зовсім близько до мого обличчя, щільніше втискаючись в мене своїм тілом. Здається, я не витримаю такого натиску. Починаю глибоко та часто дихати. Хлопець це помічає, єхидно всміхається та нахиляється зовсім близько, так близько, що його губи завмирають всього в декількох міліметрах від моїх. В ці секунди я відчуваю просто феєрверк контрастних емоцій, серед яких передчуття, страх, збудження та обурення. Він збирається мене поцілувати?! Серце калатає, як невгамовне.

- Як щодо приватного танцю для мене? Я добре заплачу, - видихає Громов, і я моментально вертаюсь до тями.

- Вважаєш, гроші вирішують все? – свердлю його поглядом.

- Ага. В цьому світі у всього є своя ціна. І в тебе також, - самовпевнено всміхається п’яний мажор.

  Не тямлю себе з люті від його слів. З усієї сили штовхаю нахабу в груди та заліплюю йому смачного ляпаса.

- Хочеш купити дівчину за гроші, зніми проститутку!

  В цей момент в коридорі з’являється Костя у супроводі однієї з танцівниць нашого шоу-балету. Її звати Віка, напевне, це вона покликала на допомогу. Костя підбігає до Громова, хапає його за руку.

- Нік, ти шо витворяєш?!

- Розважаюсь. Шо ж ще? – тягне либу рокер, потираючи почервонілу від удару щоку.

- З тобою все гаразд? – запитує Костя, недвозначно дивлячись на мене. Киваю йому у відповідь.

- Ходімо, - Віка бере мене за руку, ведучи за собою в зал.

За спиною чую розмову хлопців.

- Блін, друже, шо на тебе найшло?! – сердиться Костя.

- Нічого. Мені просто стало нудно. Ти ж знаєш, коли мені нудно, я розважаюсь… - п’яно розтягуючи слова, відповідає Нік.

- Та ти ж п’янючий в дрова!

- І мені це подобається…

  Залишок вечора відпрацьовую на автоматі. Нік продовжує заливати в себе спиртне та пожирати мене очима, а я намагаюся не дивитись в його бік. Костя попросив одного з охоронців почергувати коло входу в коридор зі службовими приміщеннями, тож хвилюватися про новий несподіваний візит не доводиться, і це тішить.

  Біля третьої ночі наш танцювальний марафон добігає кінця, і ми з дівчатами повертаємося в гримерку. Дістаю телефон, читаю есесмески від подруг з компліментами моєму зовнішньому виглядові та тому, як я танцюю. Майя пише, що Нік напився в дрова, і що всі в курсі, що він до мене чіплявся. А потім вона додає, що мені нема чого хвилюватися з цього приводу, адже, виявляється, всі звикли до подібних витівок Громова, тож ніхто нічого не запідозрив. Блін, Майя вважає, що таким чином мене заспокоює, але її слова діють протилежним чином, розпалюючи в мені роздратованість та злість на хлопця.