Частина 51. Нік

   Завалюю в клуб. Народу повно, не зважаючи на порівняно ранній час. Ми замовили віп ложе, і там вже зібралася невеличка компашка. Бачу Жеку з Кирею, Ліку, але чомусь без Ксюхи, і, на моє здивування, двох Нікіних подружок, руду пишку та високу худу шатенку. Що вони тут забули?

  Машу «привіт» Костяну, котрий працює за баром, та підходжу до нашого столика. Картина, скажу я вам, дивна: Ліка сидить, як неприкаяна, з гордим виразом обличчя цідить крізь трубочку свій коктейль, в той час як двоє моїх друзяк всіляко розважають подружок Ніки. Катя та Маріна, здається, так їх звуть. Починаю здогадуватись, завдяки кому ці дві першокурсниці тут опинились. Дивує лиш те, що хлопці могли вклепатися в таких малоліток. Хоча, стоп, Нік, притримай осудження, хіба це не ти наперекір своїм власним принципам зациклився на такій самій малявці? В черговий раз жалкую, що її сьогодні не буде на вечірці.  

- Не зрозумів, а де іменинник? – перекрикую музику.

- Ксюша отруїлася, лежить вдома під крапельницею, - з гіркотою у голосі відповідає Ліка. – Тьома тому й спізнюється.

- От, блін, невезуха! – коментую я, та відчуваю, як мені на плече лягає чоловіча рука. Озираюсь та бачу Тьому.

- Хей, дивлюся, ви тут сумуєте без мене! – тягне либу він.

  Всі враз жвавішають, вітаючи винуватця торжества. До нас приєднується ще парочка наших друзяк, і поки всі всідаються, за нашим столом панує весела метушня та галас.

- А де Майя? - з обличчя іменинника сповзає посмішка. – Дівчата, вона хіба не з вами мала приїхати?

- У Майї сьогодні було тренування, вона сказала, що спізниться, - заспокоює Тьому пухляшка.

В цей момент Майя з’являється в друга за спиною та закриває йому долонями очі.

- Вгадай, хто! – сміється вона.

- Моя Богиня! – розпливається в посмішці друг.

- Хотілося б тобі нагрубити, але ти – іменинник і не можна, - Майя забирає руки від обличчя Артема. – То що, Happy Birthday! Ми з дівчатами не знали, шо тобі подарувати. В тебе все є, а ми – бідні студентки… Та все-таки є дещо, шо могло би тобі знадобитись. Тримай!

Брюнетка дістає з подарункового пакету велику товсту книгу та вручає її Тьомі.

- Енциклопедія юного джентльмена? – читає вголос назву дружбан.

- Ага, я подумала, шо дещо в твоєму вихованні було упущено. Тож, дерзай!

  Тьомич голосно регоче, а разом із ним й усі ми. А дівчисько-то – не промах!

  Щоб не обтяжувати Костяна та позбавити його від зайвої роботи, гуртом вирішуємо відмовитися від замовлень коктейлів. Тому ми з хлопцями обираєм міцний алкоголь, а дівчата погоджуються на шампанське. Чекаємо, коли до нас приєднається Костя та підіймаємо келихи за здоров’я іменинника.

  Вечір розпочався непогано. Спочатку ми намагаємось спілкуватись всі разом, але через деякий час перекрикувати музику стає неможливо, тому дехто вирушає на танцпол, а інші розбиваються на пари. Один я сиджу в гордій самотності, ціджу свій віскі. Іншим разом мене б не бентежило те, що я без пари, для мене знайти її – раз плюнути, але от сьогодні, блін, не хочеться цього робити. Дивлюсь на дівчат на танцполі. Декотрі стріляють в мене очима. Вони всі якісь безликі та нецікаві, не зважаючи на свої строкаті, відверті вбрання. Осушую келих та самостійно знову його наповнюю. Роблю ковток, потім іще один, насолоджуючись відчуттям того, як розслабляється мій мозок. Знову дивлюсь на людей, що танцюють. Вони мені зараз здаються суцільною сірою масою. І ось, раптово змінюється музика та затухає світло, а тоді врубається стробоскоп. Очам некомфортно, тож я зажмурююся. А коли розплющую очі, то на подіумах посеред сірого натовпу, немовби казкові феї з фантастичних снів, виникають піджейкки. Я бачу їх не вперше, але сьогодні дівчата особливо красиві. Мій погляд спиняється на одній з них. Вона виділяється тим, що на ній рожева перука, яка гармонує з яскравим різнобарвним купальником. Але чіпляє мене не це. Дівчина шикарно танцює, її рухи, пластика ніби гіпнотизують. Танцівниця така мініатюрна, але, водночас, з гарними жіночими формами. На секунду мені ввижається, ніби я бачу танцюючу Ніколь. Трясу головою. Це все віскі.

- Здається, я раніше не бачив тут цієї танцівниці, - кажу Тьомі.

- Як ти це зрозумів? – сміється він. – Хіба їх можна відрізнити одну від одної?

- Вона відрізняється від усіх пластикою, танцює інакше. А ще вона мініатюрніша за інших.

- Ну, ти у нас знатний поціновувач жінок. Тож тобі видніше, - знизує плечима товариш.

- Ми підемо, потанцюємо, - Маріна з Катею підхоплюються зі своїх місць. Дівчата якось активізувались після появи піджейок.

- Я з вами, - Майя піднімається слідом за подругами.

  Ліка також встає з-за столу, вона сьогодні весь вечір веде репортаж з місця подій, тому танцювати вирушає разом зі своїм телефоном.

  Ми ж з хлопцями чокаємось, випиваємо та продовжуємо гаяти час, витріщаючись на танцпол, хтось на своїх подруг, а я – на німфу в рожевій перуці. Чому ж вона мені так нагадує Ніку? В голові спалахують спогади про те, як побачив першокурсницю в клубі. Вона шикарно рухалася, і я її навіть не одразу впізнав. Потім згадую свій сон, в якому дівчина також танцювала. Бля, її нема зараз в цьому клятому клубі, але це не заважає їй зводити мене з розуму. До нашого столика підходить Костян, відволікаючи мене від нав’язливих думок. Він проголошує тост і знову тікає за барну стійку, а я залпом випиваю свій напій, намагаючись вгамувати почуття сорому, яке чогось несподівано виникло.