Ніколи не кажи "Ніколи"

Частина 49. Ніколь

  Наступного ранку, стоячи в коридорі біля аудиторії, Катя з Марінкою передають мені по блютузу відеозапис лекції, яку я прогуляла. В обмін на це ділюся з допитливими подружками враженнями про вчорашній день, впускаючи моменти спілкування з Ніком. Вважаю, що цілком достатньо й тієї інформації, що Громов підвіз мене до стадіону на мотоциклі. Дівчата виражають захоплення моїй сміливості, мовляв, як це я не побоялася їхати на мотоциклі ще й з хлопцем, котрий не так давно мене тероризував. Сказати чесно, я й сама дивуюся, як зважилась на подібне. Адже зробила це не із сміливості, а, скоріше, із дурості. Але, як-то кажуть, добре те, що добре закінчується. Подружки дуже шкодують, що їх зі мною не було, і що впустили можливість побачити святая святих “The Wild Hearts”, а саме їхній ангар для репетицій.

- Мда, заради такого діла я би також згодилася провести вечір в компанії цієї придурковатої стерво Ксюшки! – вигукує Марінка. – Ой, гляньте, хто йде, - вона вказує мені за спину.

  Озираюсь та бачу Артема і Костю в компанії ще двох хлопців. Вони не поспішаючи крокують по коридору, привертаючи до себе, як завжди, масу уваги. Громова з ними чомусь нема. Дивно.

  Старшокурсники помічають нас і підходять ближче, аби привітатись.

- Здається, ви не знайомі, - каже Костя та спішить відрекомендувати нам своїх друзів. – Дівчата, це Киря та Жека. Вони грають в "The wild hearts". 

- Ми знаємо, хто вони, - зніяковіло промовляє Катя.

  І я також знаю цих хлопців, адже буквально учора бачила їх на фотографіях в ангарі. Кирило – високий худий шатен, стрижений під їжачка - клавішник, а Женя, хлопець середнього зросту і більш міцної статури з довгим світлим волоссям нижче плечей – бас-гітарист.

  Хлопці оцінюють нас поглядами, і на їхніх обличчях з’являються посмішки, що свідчать про те, що знайомство з нами їм приємне.

- А це Катя, Маріна та Ніка, - продовжує Костя. – Ви вже заочно знайомі, тож…

- Ага, я пригадую, як дехто вступився за свою подругу, - тягне усмішку Кирило, дивлячись на Марінку. Напевне, вони були разом з Громовим, коли сталася наша сутичка в коридорі. Просто я у той день, окрім задиристого рокера, більше нікого не запам’ятала.

- Радий знайомству, - Женя свердлить очима мою руду подругу, котра від сум’яття, здається, от-от під землю провалиться.

- А де ж це ви ватажка свого загубили? – цікавиться Марінка, не відрізняючись особливою тактовністю. Я навіть трохи вдячна їй за це, адже сама не наважилася б спитати.

- Він взяв відгул. Погано себе почуває, - відповідає Артем.

- З ним все в порядку? Він же вчора був на мотоциклі… - не стримуюсь я.

- Ти що! – сміється Костя. – З Ніком все ок. Це так, дурниці. З ним іноді буває…

- А Майя де? – барабанщик задає мені єдине питання, яке його цікавить.

- Не знаю, ми з нею на різних курсах вчимося.

- Точно. Хлопці, давайте ще прогуляємось, поки пара не почалась. Може, Майю зустрінемо.

Проте хлопці в особі Жені та Кирила не звертають уваги на товариша, розстрілюючи поглядами моїх подруг.

- Ну, ходімте вже, - дратується Артем, спостерігаючи цю картину. – У вас скоро буде можливість знову зустрітися з цими прекрасними дамами. Дівчата, ви ж приїдете в п’ятницю до «Індіго»? В мене днюха, влаштовую там тусовку, вас також запрошую! Буде весело, обіцяю!

- Якось несподівано, - мимрить Катя, перехоплюючи мій застережливий погляд, щоб не надумала проговоритись про іншу причину, з котрої вони з Марі збираються в клуб. – Ми ж майже не знайомі…

- От як раз й буде привід познайомитися! – миттєво вирішує проблему блондинчик.

- Дівчата, то шо, ви прийдете? – гітарист пропалює поглядом Катюшку, котра вже й не знає, куди їй подітись.

- Ми прийдемо? – звертається вона до Марінки.

- Ми постараємося, - відповідає та, гордовито здійнявши підборіддя.

- Чудово! Чим більше народу, тим веселіша вечірка! – підморгує їй Кирило.

- Тоді до зустрічі! П’ятниця. Вечір. «Індіго», - дає установку Артем, і хлопці йдуть.

- І з тобою ми також там зустрінемося, - підморгує мені Костя, дочекавшись, коли друзі відійдуть на достатню відстань, аби не чути його слів.

  Нервово всміхаюсь йому у відповідь та повертаюсь до подруг.

- Вони такі няшки! – ледь не пищить Марінка, спустивши з себе маску недоторки.

- Ви бачили, як цей Женя на мене дивився? – приходить до тями Катя.

- Бачили, бачили, - всміхається Марі. – Але вам не здається, що якось дивно виходить, ми на вечірку підемо, а ти, Ніка, ні.

- Я вже давно всім сказала, що їду до батьків, - відповідаю я. – І раз Артем вас запросив, значить, вважав це за потрібне. Він непоганий хлопець, на відміну від його сестри. Все рівно ви всі зустрінетесь в клубі, тож нема сенсу відмовлятися від запрошення.

 

 

 

  Минає два дні, а Нік так і не з’являється в універі. Принаймні, я жодного разу з ним не пересікаюсь, хоча його друзі періодично потрапляють мені на очі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше