Частина 46. Ніколь

  Я знаю, що не подобаюся Громову, тож нема чого тримати марку, вдаючи з себе міс бездоганність. Але зізнаюся, це приємно, що мені вдруге за день вдалось розсмішити зазвичай стриманого в прояві почуттів рокера. До речі, у нього дуже приємний глибокий, гортанний сміх, як і сам голос. Не пригадаю, чи звертала раніше на це увагу.

  Ми продовжуємо сидіти на трибуні та спостерігати за перебігом змагань.

- А твоя подруга непогана спортсменка, - озвучує свої спостереження Нік.

- Ага, її з раннього дитинства брати долучали до спорту.

- А в тебе є брат чи сестра? – цікавиться хлопець.

- Нема, я одна в сім’ї, - зітхаю. – Завжди мріяла мати молодшу сестру, але мама й так запізно мене народила, бо будувала кар’єру балерини. На другу дитину вона вже не наважилася.

- Тепер зрозуміло, звідки брелок з балериною…

- Угу.

- Але в тому, щоб бути єдиною дитиною в сім’ї є свої плюси.

- Це так, ні з ким не доводиться ділити любов та увагу родичів. Але я завжди дуже хотіла піклуватись про молодшу сестричку. Одного разу, коли мені було років одинадцять, навіть вчудила: забрала із дитсадка п’ятирічну дочку маминої подруги, відрекомендувавшись виховательці її сестрою. Можу лишень уявити реакцію тьоті Тані, коли та ввечері прийшла забирати дитину, а вихователька повідомила, що дівчинку вже забрала старша сестра, якої в принципі-то не існує, - починаю сміятися, згадуючи ту історію. Нікіта також посміхається, і я продовжую. – Ох, і дісталося ж тоді мені від мами. Але в результаті, дорослі  зжалилися наді мною та дозволили двічі на тиждень забирати малечу з садка на офіційній основі.

- Прикольно, а я ніколи не ходив до дитсадка. Зі мною няньчилась мама, - Нікіта намагається надати голосу байдужість, але в ньому чутно сумні нотки. – А Дашці пощастило менше, їй папа найняв няньок.

- Даша – дуже класна, - намагаюсь його підбадьорити. – Тобі з нею, мабуть, ніколи не доводилось сумувати.

- Угу, й до сих пір не доводиться, - всміхається брюнет, відкидаючи рукою чуба, що впав на лоба.

- Хочеш ще один кекс? – запитую в нього.

- Не відмовлюся.

  І ми разом доїдаємо два шоколадних кекси, що лишились в пакеті, спостерігаючи, як завершуються відбіркові забіги і на лінію старту виходять хлопці фіналісти, щоб поборотися за перше місце у стометрівці. Серед них і Артем. Обличчя Нікіти стає серйозним, він хвилюється за товариша. Лунає свисток і забіг починається.

  Спочатку Артем виривається вперед, але його одразу ж випереджає якийсь хлопець в синій жилетці. Громов підхоплюється зі свого місця.

- Ну ж бо, Тьомо, давай! – вигукує він.

  Артем докладає максимум зусиль, прискорюється та прямо за декілька кроків до фінішу обганяє свого головного суперника, дістаючись до червоної позначки першим. Я плескаю в долоні, радіючи його перемозі. Нік також радий.

- Дай п’ять! – каже він мені.

  З ентузіазмом даю йому «п’ять», пригадуючи той час, коли я так само вболівала за своїх друзів на змаганнях з танців. Помічаю, як Нікіта затримує погляд на моєму радісному обличчі, та зніяковіло відвертаюся.

***

  Розчервонілий після забігу Артем з вдоволеною усмішкою прямує до своєї пасії, котра, схрестивши руки на грудях, уже очікує його неподалік від лінії старту. Майя рада за свого колегу по команді, але в той же час гнівається, що програла спір.

- Ну що, крихітко, ти проспорила. Коли збираєшся віддавати боржок? – самовдоволено посміхаючись, шепоче дівчині на вухо Артем.

- Вже точно не зараз, коли ти весь мокрий та смердючий від поту, - роздратовано фиркає Майя, демонстративно зморщивши носа, хоча від хлопця зовсім не смердить.

Дівчина відходить вбік, намагаючись дистанціюватись від настирливого залицяльника. Їй треба готуватися до фінального забігу.

- Удачі, крихітко! Я в тебе вірю! – підбадьорює її Артем, пропускаючи повз вуха їдке зауваження.

- А шо буде, якщо я також прибіжу першою? – раптом вирішує запитати Майя. – Твій виграш в суперечці анулюється?

- Хитренька. Невже ти настільки сильно не хочеш мене цілувати?

- А ти не думав, що мене може відштовхувати твоя настирливість?

- Ніколи в це не повірю, - хмикає хлопець та іще ширше посміхається.

- Мені зараз бігти, а ти відволікаєш, - зітхає дівчина.

- Я німий, як риба! Буду мовчки тримати за тебе кулаки.

Майя відвертається від Артема, намагаючись приховати усмішку, що з’являється на її обличчі.

НІКОЛЬ

  Наступними до забігу на чотириста метрів готуються дівчата, в числі яких Майя. Під час кваліфікації подруга прийшла до фінішу другою, тож зараз я дуже хвилююся. На нервах починаю намотувати волосся на палець.

- Є шанс, що Майя обжене дівчину, котра прийшла першою у відбірковому забігу? – питаю свого супутника в надії, що він мене заспокоїть.

- Якщо вона бігла не на максимумі минулого разу, то шанс є, - відповідає той. – Іноді спортсмени навмисне обирають таку тактику.