Частина 38. Ніколь

  Прокидаюся від жахливого головного болю, спершу не розуміючи, де знаходжусь. Але потім помічаю Майю, котра спить поруч зі мною, і свідомість просвітлюється. Відкидаю ковдру, розуміючи, що спала в одязі. Намагаюся пригадати, як ми взагалі дісталися квартири, але спогади обриваються на поїздці в машині Громова. Скроні стискає від болю, і я тру перенісся, аби позбутися цього жахливого відчуття. В роті пересохло так, ніби я провела ніч у пустелі. Розумію, що це наслідки від випитого мною спиртного. Але невже його в моєму коктейлі було так багато? Або ж похмілля є невід’ємним атрибутом будь-якого вживання алкоголю незалежно від його кількості? Свого досвіду в цих справах в мене нема, тож залишається лиш гадати. Намагаюсь піднятися з ліжка, але голову знов пронизує біль. Однозначно, я нічого не втрачала, не пробуючи раніше спиртних напоїв, і, як мені зараз здається, нескоро захочу це робити знову.

  Зібравшись із силами, нарешті встаю з дивану, а точніше, сповзаю з нього, і, ставши на ноги, ледь не втрачаю рівновагу від запаморочення. Блін, тільки б не впасти! Мені конче необхідно дістатися туалету, інакше мій сечовий міхур лусне! Взагалі, в мене відмінний вестибулярний апарат, і з координацією рухів також все гаразд, тому мій теперішній стан дещо лякає. Але я збираю всю свою волю в кулак, і обережними кроками, зігнувшись так, щоб в разі падіння відстань між головою та підлогою була мінімальною, успішно добираюся до заповітної кімнати. Добре, що у Майї в квартирі санвузол поєднаний з ванною, це дозволяє мені, не роблячи зайвих рухів, скористатися душем. Засмикую шторку, присідаю на дно ванної, бо стояти не сила, і насолоджуюсь тим, як гарячі струмені води омивають моє тіло та голову. Через хвилин п’ять мені стає легше, і я навіть знаходжу здатність встати на ноги та випрямитись у повний зріст. Крізь шум води, чую з-за дверей голос подруги:

- Нік, ти давно встала?

- Тільки що, - кричу їй у відповідь, вимикаючи душ. – Майя, який рушник можна взяти?

- Бери зелений, він чистий, - вигукує та.

  Замотуюся в рушник та беруся чистити зуби, радіючи тому, що заздалегідь потурбувалась про те, щоб узяти з собою в гості зубну щітку.

  Через півгодини ми з хазяйкою квартири всідаємося на кухні пити каву. Майя дала мені пігулку від головного болю, тож тепер я чекаю, що з хвилини на хвилину мій стан покращиться.

- Божечки, чому мені так недобре? – стогну я.

- Нікусю, це називається похмілля, - співчутливо всміхається подруга.

- Тепер я ні краплі не жалкую, що не куштувала спиртне раніше. Тим паче, мені і без нього весело.

- Ага, алкоголь – це зло. Але було кумедно спостерігати за тобою п’яненькою. Прямо розкрилася і розговорилася…

- І що ж я такого говорила?

- Типу ти сама не пам’ятаєш.

- Дивлячись, які розмови ти маєш на увазі, - напружуюсь, побоюючись почути, що могла вчора мимоволі зганьбитися.

- Я маю на увазі розмови в машині Громова про те, шо у минулому житті ти була кішкою, і шо любиш, щоб тобі гладили волосся.

- Блін, як же соромно! – спалахую я, згадуючи, за яких обставин це було мною сказано.

- Та годі, ми всі були трохи відвертими. Навіть Нік.

- Здається, я пам’ятаю… Він щось казав про свою маму.

- Ага, вона їх покинула, - сумно додає Майя. – І, до речі, ти його пробачила. Це ти пригадуєш?

- Чесно кажучи, смутно, - тягну задумливо, усвідомлюючи, що моїй великодушності нема краю. – Я що, заснула в машині? – мене раптово  осіняє.

Майя киває, роблячи ковток гарячої кави.

- А чого я не пам’ятаю, як ми йшли до квартири?

- Тому що ти продовжувала дрихнути, а Нік ніс тебе на руках. І ти двічі назвала його уві сні мамою, - прискає подруга, а я витріщаю очі.

- Матінко рідна! Яка ганьба! – закриваю лице руками.

- Та годі тобі. Все норм. Не думаю, шо Нік скористається цим, аби тебе принизити.

- Сподіваюся. Але все одно мені страшенно незручно. Громов – остання людина на Землі, на руках у котрої я би хотіла знаходитись.

- Хм, а з вигляду і не скажеш. Вчора тобі було дуже навіть зручно у нього на руках, - Майя вже відверто регоче.

- Ти знущаєшся наді мною, да?! – скипаю я, але та лише голосніше сміється. – Я ж тебе зараз!

Голова тієї ж секунди припиняє боліти, і я тягнуся до подруги, щоб її вщипнути, але та виявляється моторнішою, вона зіскакує зі стільця, продовжуючи мене дражнити. Я також підхоплююся, і ми починаєм ганяти по квартирі – я за Майєю, а вона – від мене. Розуміючи, що в нинішньому стані спіймати подругу мені не світить, хапаю з дивану подушку і цілюсь у супротивницю.

- Крихітко, надіюся, ти пам’ятаєш, шо маєш справу з місцевою чемпіонкою по боям без правил?! – попереджає Майя, але не встигає договорити, бо моя подушка знаходить ціль, потрапляючи їй прямо в голову.

- Ах, ти ж! – сміється подруга, одночасно гніваючись на себе через те, що не встигла ухилитися. Вона хапає цю саму подушку і жбурляє в мене.

  Вдосталь надурівшись, ми все-таки допиваємо свою охололу каву та влаштовуємось на дивані, гортаючи у смартфонах стрічки новин.