Частина 36. Нік

  Мда, ну й западло мені влаштував Костян, знав же, що я сам з власної волі ні за що більше не зроблю перший крок до примирення. Та й взагалі, воно мені треба? Від малоліток завжди лишень одні проблеми. До речі, про малоліток, вони зараз весело, ніби нічого й не було, продовжують веселитись на танцполі. Я намагаюся якомога рідше дивитися в той бік, хоч погляд так і норовить затриматися на гнучкому силуеті, одягненому в сріблясто-сірі тони.

- Друже, ну погодься ж, дівчата класні! А як вони рухаються…, - озвучує Тьома думки, котрі я всіляко намагаюся від себе відігнати.

- Тьома, відвали, - спалахую я. – Я дивлюсь на піджейок, а не на твоїх дівчаток.

- Так я тобі й повірив, - всміхається друг, але я пропускаю його коментар повз вуха, подумки повертаючись до моменту, коли крихітна рука Ніки опинилася в моїй. Дивно, але мені сьогодні чомусь не хочеться називати її Мишкою, хоча дівчисько й одягнена в сіре. Я згадую її великі, виразні очі, котрі дивилися на мене якось зовсім інакше. В них зчитувалось побоювання та обережність, котрі змінилися на цікавість, а потім на зніяковілість і щось ще, чого я не зміг розшифрувати. В черговий раз наштовхуюсь поглядом на танцюючу Ніку, і починаю боротись з бажанням хильнути чогось міцненького. В голові все змішалося. Нашо взагалі Костян втрутився? Адже все було так просто та зрозуміло. А тепер я не можу визначитися, як ставитися до дівчиська.

  Костя, мов прочитавши мої думки, ставить на барну стійку двійко однакових коктейлів у високих склянках. «Як він дізнався про моє бажання хильнути?», - встигаю подумати, але тоді помічаю, що коктейлі якісь не пацанські.

- Приготував дещо новеньке. До складу входить виноградний сироп. Як гадаєте, дівчатам сподобається? – питає бармен, підтверджуючи мою здогадку про те, що напої не для нас.

- Костян, усі твої коктейлі – витвір мистецтва! – запевняю його, та переводжу погляд на Тьому, який нагадує мені зараз мисливського пса, що стежить за своєю здобиччю, і абсолютно не звертає уваги на все, що діється навколо. Ми з Костяном тихо всміхаємось такій поведінці товариша, і я злегка струшую барабанщика за плече. Той здригається, ніби його висмикнули із глибокого сну, нерозуміючим поглядом дивиться на нас, а тоді переводить його на полицю з алкоголем у Кості за спиною. Здогадуюся, що його також долає бажання хильнути, тому знаходжу вихід із ситуації, пропонуючи трохи відволіктися та сходити до адміністратора, аби обрати та забронювати столик для святкування днюхи. Тьомич радо погоджується, і ми йдемо, лишаючи Костю в компанії його колег барменів та клієнтів, котрих з кожною хвилиною стає все більше.

***

  До бару підходить Ксенія зі своєю найкращою подругою Лікою.

- Так пити хочеться, - каже білявка. – Кость, для кого ці коктейлі? – показує на дві високі склянки з коктейлями, що стоять на стійці.

- Для Ніки з Майєю, - відповідає хлопець.

- Ось так, значить? Для нових подружок ти стараєшся, готуєш усіляку смакоту, а про старих подруг забувся? – награно ображається Ксенія.

- Ксюшенько, люба, який коктейль тобі приготувати, моя королево? – в тій же манері відповідає Костя.

- Так-то краще! Вони, як я розумію, безалкогольні? – уточнює дівчина, вказуючи на напої, та отримавши ствердну відповідь, продовжує. – А можна нам з Лікою такі ж самі, тільки іще додати туди чогось міцненького? Джину, наприклад.

- А тобі є двадцять один? – жартує бармен.

- Ти шо, поліція моралі? В нашій країні в двадцять один вже кидають пити, а не починають. А якщо враховувати те, що мені зараз двадцять, то часу лишилося обмаль. Тож не випендрюйся!

- Як накаже моя королева!

- І, дивись, не економ!

  Поки Костя готує коктейлі, Ксенія з Лікою озираються довкола, шукаючи поглядами Ніку з Майєю.

- Ти диви, як вони веселяться! – цідить крізь зуби Ксенія. – Такі правильні, ведуть здоровий спосіб життя… Ну, нічого, може, і ми з тобою, Лікуся, сьогодні повеселимося…

Костя ставить перед дівчатами їхні коктейлі.

- Прошу!

- Костенько, мені сьогодні необхідно зняти стрес, прошу тебе, візьми он ту пляшечку і ще трохи долий, - солодким голоском мурличе Ксенія, вказуючи на пляшку з джином. – Дякую, ти кращий на світі друг! – додає вона, коли хлопець виконує прохання.

  Дівчата мило всміхаються своєму приятелеві бармену, Ліка збирається зробити ковток напою, але подруга її осмикує. До бару саме підходить відвідувач, і Костя, прийнявши у нього замовлення, розвертається спиною до стійки, аби дістати щось з холодильника. Ксенія, скориставшись моментом, забирає з рук подруги склянку, а тоді разом зі своєю ставить її поруч з безалкогольними коктейлями для Ніки та Майї, один з яких забирає собі, а інший суне до рук подруги.

- Що ти задумала? – дивується Ліка.

- Я задумала зробити вечір тих двох курок ще веселішим. І поміть, як чудово виходить, вони не зможуть мене запідозрити, - зловтішається білявка. – Тільки ну ж бо поки відійдемо звідси.

НІКІТА

  Замовивши стіл для святкування Тьоминої днюхи, та заплативши за нього депозит, ми направляємося назад до бару. Там Ніка та Майя прощаються зі своїми подружками – рудою пишкою та худою шатенкою (чесно кажучи, я навіть не намагався запам’ятати їх імен). Проходячи повз, чую, як ті пояснюють, що змушені йти, тому що в одної з них сувора матір, котра наступного разу може взагалі не пустити гуляти, якщо дочка повернеться додому пізніше визначеного часу. Особисто я одразу після закінчення школи з’їхав в окрему квартиру, і ось уже четвертий рік, як ні перед ким не зобов’язаний відчитуватись, о котрій я йду і о котрій вертаюсь. Тому мені і не в кайф зависати з малолітками, вони вічно обмежені якимись рамками. Цікаво, а чого це моя нова-стара знайома не поспішає додому? Маючи можливість познайомитися з її тіткою, з упевненістю можу сказати, що ця сама родичка належить до категорії жінок, котрим подобається когось опікати.