Частина 33. Ніколь

  Костя. Здається, так звуть брюнета. Поки ми з ним стоїмо, витріщаючись одне на одного, в моїй голові гарячково метушаться думки. Як він тут опинився? Що робити? Він же тепер про все розповість своїм друзям! О ні! Ну чому?! Не варто було мені взагалі сюди приходити… Час, ніби уповільнюється, даючи мені можливість переварити те, що сталося.

- Альонко, нам однозначно треба брати цю дівчинку! – прориває туман моїх думок голос арт-директора.

- Сергійку, я і без тебе це знаю, - відповідає хореограф.

  Дальній куток моєї свідомості радіє таким словам, і я потихеньку починаю оговтуватися. Але те, що тут якимсь невідомим чином опинився товариш Громова, вганяє мене в стан паніки. Сталося те, чого я страшилася. Блін… Але ж була така класна можливість влаштуватися на роботу, і я навіть морально до неї дозріла… Як же бути? Я нарешті виходжу зі ступору та вирішую спуститись зі сцени. Прямую до Майї, котра активізується, помітивши новоприбулого і мою реакцію на його появу. Поки йду до подруги, помічаю, що хлопець вирішив зробити те ж саме.

- Привіт! Це було супер! Ти точно маєш тут працювати! – натхненно говорить він, коли ми зустрічаємось біля Майї.

Я не знаходжу слів. Ми з подругою поглядаємо одна на одну, намагаючись збагнути, що відбувається, і що взагалі тут забув цей красень.

- Дякую, але я не стану, - монотонно відповідаю я.

- Як це?! – спалахує Майя.

- Я згодна була працювати в клубі лише при умові, що ніхто про це не дізнається. А тепер, як бачиш, друг Громова в курсі усіх подробиць! – промовляю з розчаруванням.

- Друже,  - увага Майї переключається на хлопця. – Звідкіля ти тут взагалі узявся?! Може, і Нік десь неподалеку?

- Взагалі-то я тут з недавніх пір працюю барменом, - відповідає брюнет. – Ось приніс медичну книжку, - демонструє її.

- Ну, взагалі, супер! – ще більше засмучуюсь я. – Майя, ти ж бувала в «Індіго», ти що, його не бачила? Якби я знала, що він тут працює, то навіть би не прийшла!

- Ніка, я ж не знаю всіх дружбанів Громова в лице! Тим паче, цей хлопець не грає в його бенді.

- Мене, до речі, звати Костя. І, якщо ви не помітили, я досі тут і чую вашу розмову.

- Вибач, - мені стає трохи соромно за свою поведінку. Реально ж, хлопець ні в чому не винен. – Я – Ніка, а це – Майя. Приємно було познайомитись, Костя, - кажу заради пристойності. – Ходімо, Майя. Я вибачусь перед Альоною за те, що змарнувала її час.

- Ей, ти що, серйозно, через мене зібралась відмовитися від роботи? – дивується брюнет.

- Ні, не особисто, через тебе. Скоріш, через твого друга та його подружок, котрі влаштували мені солодке життя в перший тиждень навчання. Все тільки-но почало налагоджуватися, і я не бажаю знову терпіти знущання.

- Що за нісенітниці?! – протестує хлопець. – Не збираюся я нікому нічого казати! Те, що ми з Ніком друзі, не означає, що я маю поводити себе так само, як він.

Поки ми сперечаємось, Альона покидає діджейський пульт і прямує до нас.

- Хей, що ви там вирішуєте?! Наш бармен допомагає вам обрати коктейлі для святкування Нікіного працевлаштування?! – жартує вона.

Я відкриваю рота, аби вибачитись і сказати, що не зможу працювати в клубі, але Костя мене перебиває.

- Ніка, ти не повинна через мене відмовлятися від роботи, - пониженим тоном, щоб чули тільки ми з Майєю, каже він. – Я собі цього не пробачу! Хочеш, присягнуся, що нікому ні словом не обмовлюся?

- Присягнись! – вимагає Майя.

- Майя, перестань, - осмикую її я. – Це не смішно. Не треба присягати.

Пильно дивлюся на хлопця. Він не схожий на негідника, а в його карих очах помітна щирість. Розвертаюсь до Майї, сподіваючись отримати від неї пораду.

- Тре бути останньою сволотою, шоб розтріпати чужу таємницю! – виказує свою думку подруга і додає. – А ти, здається, не схожий на сволоту.

- Ну, дякую! – хмикає Костя.

- То що тут у вас за збори? – задає риторичне питання Альона, коли підходить до нас. – Ніка, я хочу поговорити з тобою на одинці.

Я слідую за нею, перед тим кидаючи останній погляд на хлопця та подругу, і чую, як вони перемовляються за моєю спиною:

- Дивись мені! Ця дівчинка надто хороша, щоб її кривдити! Зрозумів? – наїжджає на Костю Майя.

- Я не збираюся її кривдити! – відповідає той. – Та й взагалі, чому я маю це робити?

  Поговоривши з Альоною, повертаюсь до Майї та Кості, котрі досі активно щось обговорюють.

- Ну, шо, про що ви балакали? – з нетерпінням у голосі запитує Майя.

- Про те, що мене прийнято, - відповідаю я.

- Це ми всі й так зрозуміли. Мене цікавить, шо ти відповіла.

- Я відповіла, що, - роблю паузу. - Хочу спробувати…

- Ура! Молодчинка! – радіє подруга. – А я як раз брала з цього юнака клятву про нерозголошення.

Костя, роблячи смішний вираз обличчя, зображає, ніби закриває рота на замок, і я ледь стримую посмішку.