Частина 32. Ніколь

   Дивний цей Нікіта. Нащо треба було взагалі починати вибачатися, коли ти – не здатний себе контролювати псих? Міг би просто до мене не підходити, я б не засмутилася, а якщо чесно, то навіть була би рада не зустрічатися зовсім.

  Подружки запевняють мене не звертати уваги, і по завершенню пар тема Нікіти Громова повністю перестає мене турбувати, тим паче у нас з дівчатами з’являються приємні клопоти. Сьогодні ми втрьох збираємося на новосілля до Майї. Вона не надто близько знайома з Катею та Маріною, але як раз з’явився привід це виправити. Мої батьки поїхали, а тьотю Олю я попередила про те, де проведу сьогоднішній вечір, тож можна розслабитися та насолодитися компанією подруг, за якими я встигла неабияк скучити, поки хворіла.

  Після пар ми з дівчатами заїжджаємо до супермаркету, щоб затаритися одноразовим посудом та дечим із їжі та напоїв, необхідних для так званого застілля. Купуємо сік, тому що ніхто з нас сьогодні не збирається пити спиртне. Не те, щоб ми були дуже чемними, просто особисто я ще навіть не пробувала, приводу не було, та й ніхто не пропонував. Я вирішила, що спробую своє перше шампанське у вісімнадцять, але не скажу, що взагалі відчуваю в цьому потребу. Майя не п’є, тому що готується до змагань з ЗФП і їй треба тримати себе в формі, Маріна за кермом, а Катя на дієті (чи надовго?). Тож в нас запланована на сьогодні безалкогольна вечірка.

- Як ти взагалі на новому місці? – запитую Майю по дорозі із супермаркету. Катя з Мариною їдуть в машині позаду нас.

- Кайфово! Повна свобода дій! – відповідає подруга з вдоволеною усмішкою.

- Клас! Я рада, що тобі подобається.

- Ще й як! Тре було вже давно це зробити. Може, тоді б не довелося ділити свого хлопця із подругою…

- Ти досі про це думаєш?

- Хоч-не-хоч, але думки спливають, - зізнається Майя. – Не можна ж просто взяти і стерти все з пам’яті… Але життя триває. І, ти уявляєш, до мене вчора навіть підкатував один чувак. Хоча мені здавалося, шо в мене на лобі яскравими літерами палає вивіска «Не наближайся! Вб’є!», - дивується вона.

- Та годі тобі! – сміюсь я.

- Серйозно, я не готова зараз до нових відносин.

- Тоді хоча б розкажи, хто цей сміливець, - вмовляю подругу.

- Я б краще сказала «нахаба». Ти не повіриш, але це барабанщик The Wild Hearts і, по сумісництву, друзяка Нікіти Громова, Артем, - закочує очі Майя.

- Мда, маю надію, він не такий придурок, як його приятель.

- Зазвичай подібне притягує подібне…

- Але ти не спіши з висновками. Я не хочу, щоб через мій конфлікт з Нікітою ти позбавляла шансу іншого хлопця.

- Та він, скоріше, сам себе його позбавить. Такий же ж наглий!

- Зате треба віддати належне його сміливості! До речі, де це ви познайомилися?

  Звертаємо на вулицю, де розташований дім Майї, і поки паркуємося біля під’їзду, вона встигає коротко розповісти про те, як познайомилася з Артемом. Подруга описує хлопця, як високого світлоокого блондина з кучерявим волоссям середньої довжини, і я пригадую, що бачила його сьогодні зранку разом з Громовим, коли ми зіткнулися біля столовки. А ще там був той симпатичний брюнет аристократичної зовнішності. Хм, цей брюнет точно, мов біла ворона в їхній компанії. От він як раз справляє враження самого адекватного. Але цими думками з подругою я не ділюся, як-то кажуть, на колір і смак товариш не всяк.

  В новому помешканні Майї виявляється дуже затишно. Це однокімнатна квартира-студія, завдяки чому вона виглядає просторішою, ніж могла б, якщо враховувати загальну площу. З упевненістю можу сказати, що подрузі нереально пощастило знайти таке чудове житло у розпал навчального року.

  Ми замовляємо піцу, накриваємо журнальний стіл і сідаємо втрьох з одногрупницями на диван, а Майя, як справжня господарка, розташовується в кріслі навпроти.

- Ну що, давайте піднімемо наші келихи за те, щоб ти, Маєчко, добре та щасливо жила в цій квартирі! – проголошую я тост, підіймаючи свій паперовий стаканчик з соком.

- І нехай тут якомога частіше лунає сміх друзів! – додає Катя.

- Таки да. Без друзів трохи самотньо… - погоджується Майя.

- Ну і хлопців тепер є куди приводити, - змовницьки підморгує Марінка.

- Ей, не женіть коней! Я поки що не дозріла до нових стосунків! – відмахується Майя, відкушуючи соковитий шматок піци. Ми слідуємо її прикладу.

- Бачила б мене зараз моя мама, вона би зійшла з розуму! – кажу я з набитим ротом.

- Мама тримає тебе на дієті? – цікавиться Катя.

- Не те, щоб тримає, - відповідаю, ковтаючи шматок. – Просто вона колишня балерина. Усе життя слідкує за своєю фігурою. Ну, і за моєю, звичайно ж, також.

- Крихітко, але ти краще не переїдай. Забулася, що ми планували влаштувати тебе на роботу? – нагадує Майя.

- Нормально?! Спочатку сама покликала на новосілля, а тепер радиш менше їсти! – шуткую з серйозним виглядом.

- Та гаразд, їж. Від одного разу нічого не станеться. Твоя фігура настільки ідеальна, шо треба півроку харчуватися однією лишень піцою, щоб її зіпсувати… Просто я тут подумала, що справу з працевлаштуванням не варто відкладати у довгий ящик. Можна було б домовитися на завтра з Альоною, шоб вона на тебе глянула.